-38-

Свідомість поверталася до мене повільно, наче я випливала з глибокої, каламутної води, куди мене штовхнули з обриву. Відкривши очі, першим, що я відчула, був різкий біль у потилиці. Я спробувала поворухнутися, але зап’ястя були міцно стягнуті за спинкою стільця. Пластикові хомути врізалися в шкіру і було боляче та некомфортно сидіти в такій позі. Кожен м'яз мого тіла віддав болем і нив. Хотілося встати та розім'яти м'язи. 

Оглядівшись довкола я зрозуміла, що не знаю, де знаходжуся. Це було якесь підвальне приміщення: сірі бетонні стіни, старі дерев’яні ящики в кутку і запах вогкості наводив на думку, що чекати на пишні гостини не варто. 

Раптом почулися кроки, важкі та впевнені і двері зі скрипом відчинилися. На порозі стояв Картер. Він тримав у руках тацю з якоюсь їжею та склянку води. Виглядав він спокійним, навіть надто спокійним. На ньому була та сама куртка, в якій я бачила його в торговельному центрі. 

— Ти прокинулася, — тихо сказав він, ставлячи тацю на ящик поруч зі мною. — Тобі треба поїсти. Майк трохи переборщив, удар був сильним.

Я дивилася на нього і не могла повірити власним очам. Лють почала закипати в мені з такою силою, що якби я не була зв'язана, то стукнула б його цією тацкою. 

— Ти збожеволів, Картере? — вигукнула я, і мій голос прозвучав хрипко. — Це все через те, що я тобі відмовила? Через те, що я не хочу бути з тобою? Ти вирішив мене викрасти і тримати тут, як свою власність? Це просто хворобливо!

Картер зупинився і подивився на мене. У його погляді не було каяття, лише якась дивна втома.

— Ти завжди бачиш тільки те, що хочеш бачити, Терезо, — відповів він і збирався щось додати, але в цей момент з коридору донісся звук підборів.

Цей звук змусив моє серце завмерти. Картер відступив, звільняючи прохід. З темряви вийшла жінка. Вона була вдягнена в елегантний чорний костюм, волосся ідеально вкладене, а на губах грала ледь помітна, зверхня посмішка.

Я відчула, як холоне кров у жилах. Це була Джейн. Моя сестра, яку я оплакувала по-своєму і через загибель якої Ліам зараз був за ґратами. 

— Ну що ти, сестричко, не звинувачуй бідного Картера, — голос Джейн пролунав чисто і дзвінко. — Він просто виконував свою роботу. І, мушу сказати, робив це краще за багатьох.

— Джейн… — я ледь проковтнула клубок у горлі. — Ти жива? Як це можливо? Я бачила твоє тіло…

Джейн підійшла ближче й сіла на край столу, закинувши ногу на ногу.

— Тіло було справжнім, просто не моїм. У наш час легко знайти когось схожого, хто нікому не потрібен. Мені треба було зникнути, Терезо. Маргарет і її “система” загнали мене в кут, і смерть була єдиним виходом, щоб вони відчепилися. Я хотіла почати все спочатку, з новими документами і тими грошима, які вони мені заборгували.

Вона зітхнула і глянула на Картера, а потім знову на мене.

— І все було б ідеально, якби ти не почала грати в героїню. Навіщо ти полізла в той сейф? Навіщо витягла флешку? Я залишила її для себе, як страховку, а ти виставила її на показ усім, кому не слід. Через твою дурість Майку довелося втрутитися.

— Майку? Він теж із тобою? — я не могла повірити в масштаб цієї зради.

— Звісно. Майк — професіонал, він працює на тих, хто платить. А Картер… — вона зневажливо кивнула в бік чоловіка. — Картер був моїми очима і вухами поруч із тобою. Мені треба було знати, чи не збовкнеш ти чогось зайвого і чи не згадає Ліам про своє кохання до тебе. Картер мав відволікати тебе, забивати тобі голову квітами та побаченнями, щоб ти не заважала моєму плану.

Я дивилася на Картера. Він мовчав, опустивши голову. Все наше спілкування, всі його слова про почуття — це була лише гра за сценарієм моєї сестри.

— Ти мерзенна, Джейн, — прошепотіла я. — Ти зламала життя Ліаму, ти обдурила матір, ти використала мене.

— Я виживала, Терезо. Це ти завжди жила в рожевих окулярах. Тепер посидиш тут, поки я не вирішу, що робити далі. Майк забере флешку, ми залагодимо справу з Маргарет, і я зникну вже назавжди. А ти… ну, можливо, ми відпустимо тебе, коли все закінчиться.

Джейн підвелася, поправила піджак і пішла до виходу.

— Картере, нагодуй її. І не будь занадто м’яким. Вона це заслужила.

Двері зачинилися за нею, і ми залишилися вдвох. Картер стояв нерухомо. Я відчувала, як у мені закипає відчай, змішаний із гнівом.

— Картере, подивися на мене, — тихо сказала я.

Він не поворухнувся.

— Картере, будь ласка. Подивися мені в очі.

Він повільно підняв голову. В його погляді була провина, яку він намагався приховати за маскою байдужості.

— Ти справді збирався це робити? Весь цей час? Кожен твій дотик, кожна розмова — це було за гроші Джейн? — я намагалася говорити спокійно, хоча серце виривалося з грудей. — Невже ти зовсім нічого не відчував? Невже я для тебе просто об’єкт спостереження?

— Терезо, не треба… — глухо мовив він.

— Чому не треба? Скажи мені правду! Ти ж знаєш, яка вона. Ти бачив її щойно. Для неї ти — просто інструмент, як і Майк, як і Ліам. Вона використає тебе і викине, як тільки ти перестанеш бути потрібним. Невже ти хочеш бути частиною цього бруду?