-36-

Дорога до готелю здавалася мені нескінченною, або ця втома останніх днів брала своє. Тревога в грудях то наростала, то спадала, неначе пружина, яку стискають і потім різко відпускають. Я хотіла відпустити її і нарешті видихнути. Хотіла спокою і нормального життя поруч з Ліамом. Ми на це заслужили. Обоє. 

Та поки що, я вела машину, міцно стиснувши кермо обома руками, а в дзеркалі заднього виду постійно бачила фари службового авто Майка. Його присутність мала б дарувати спокій, але натомість вона лише підкреслювала, наскільки близько підібралася небезпека. Наскільки близько я до того, аби розкрити справжнього вбивцю. Тільки б не попастися. Бо помирати не хочеться. Особливо зараз, коли Ліам зізнався в почуттях. 

Боже! Досі не віриться! Його слова про кохання, його ніжність і турбота — я мріяла про це з першого дня нашого знайомства. Так мріяла, що досі не можу дозволити собі повірити в усе і не смикатися. А слова про їхній шлюб? Взагалі нонсенс. Чому тоді Джейн так раділа, що вони побралися? Невже дійсно хотіла зробити боляче мені? 

Від думок голова йшла обертом, та вони всі розбіглися в той момент, коли я відчинила двері свого номера. При денному світлі погром виглядав ще огиднішим. Розбиті флакони моїх улюблених парфумів змішалися з розсипаною пудрою, створюючи важкий, задушливий аромат. Матрац був по-варварськи розрізаний, білизна розкидана, а підкладка моїх сумок — вивернуті назовні. Вони шукали флешку з такою завзятістю, що не пошкодували перевірити навіть дрібниці. 

Майк стояв у дверях, мовчки спостерігаючи, як я тремтячими руками кидаю речі у валізу. Я не намагалася їх складати, а просто запихала все підряд, аби швидко покинути це місце. Мені було і прикро,і водночас тривожно. І щоб не накручувати себе ще більше, я вирішила сьогодні думати про Джейн, флешку і шантаж більше не буду. Принаймні, поки не вирішиться питання з ключами від квартири Ліама. 

За годину ми вже були біля ресторану Ліама. Сара чекала на мене біля службового входу. Вона не ставила запитань, бачачи мою блідість, лише мовчки простягнула важку зв’язку ключів.

— Це від кабінету і від квартири Ліама, — тихо сказала вона, стиснувши мою долоню. — Все, як ти просила. То ти тепер житимеш там? — поцікавилася вона і я кивнула. І вже збиралася йти, але подумавши, додала:

— Після похорон мені важко жити з батьками, а в готелі не комфортно. Тому, Ліам запропонував, а я погодилася. От. 

Я знизала плечима.

— Як він? Ти бачила його?

— Не погано. Але краще було б, якби був на волі. То місце не для таких людей. 

Я зітхнула, відчуваючи як сльози збираються в куточках очей та швидко опанувала себе. 

— А ти? Ти дала свідчення? Була у відділку?

Я знала, що Сара нікуди не ходила, нічого не казала і взагалі не планує, але думала, що краще нагадати зайвий раз. А раптом передумає. 

— Я досі не впевнена, що… 

Я не дала їй договорити, бо й так все було зрозуміло. Вона переживає за своє життя. І тут нічого не поробиш. 

— Ясно. Гаразд. Я піду. 

Помешкання Ліама знаходилося в новобудові неподалік центру міста. Доволі дорогі, але затишні апартаменти. Коли я переступила поріг квартири, мене охопило дивне відчуття. Це була його “холостяцька” квартира — місце, де він був самим собою, далеко від Джейн і їхньої вистави “щаслива сім'я”.

Майк швидко обійшов усі кімнати, перевіряючи вікна та балконні засуви. Його зосередженість та професіоналізм трохи заспокоювали. 

— Все в порядку, небезпеки немає. — сказав він повернувшись до вітальні, де я стояла і роздивлялася місто. Інтер’єр вітальні був мінімалістичним, але затишним: масивний диван, полиці, заставлені книгами, та важкі штори на великих панорамних вікнах. Вид з вікна був вражаючий. 

 — Піду і заварю собі кави з вашого дозволу, бо вечір та ніч будуть довгі. Якщо щось знадобиться, то я на кухні, — мовив він і отримавши від мене кивок головою, залишив мене саму. І тільки тоді я наважилася також оглянвти квартиру. 

Я повільно ходила кімнатами, торкаючись речей, до яких торкався Ліам. Бачити на власні очі те, де він жив і як. І хотілося вірити, що саме тут він думав про мене, про нас. Мені було водночас сумно і солодко перебувати тут. 

В голові все ще відлунювали його слова: “Я ніколи не торкався Джейн”. Це зізнання перевернуло все. Хто ж тоді батько дитини? Це Ноа Колтон чи у сестри були й інші коханці?

Я вже дістала телефон, аби написати Ноа, як раптом екран спалахнув. Телефонував Картер. Його голос звучав втомлено і якось відчужено. Він повернувся в місто і вимагав зустрічі. Я призначила йому побачення в торговельному центрі через годину, хоч йти на зустріч з ним і не хотілося. Та вибору не було. Ми мали розставити всі точки над “і”. 

Попередивши Майка про необхідність поїхати в торговельний центр і дещо прикупити. І заодно побачитися з підлеглим. 

Зустріч із Картером вийшла болісною, але іншого я й не очікувала. Особливо від нього. Бо хоч я і казала з самого початку про суто фізичні стосунки, він мене вперто ігнорував. А потім зробив ту дурнувату пропозицію від якої я відмовилася. А він просив подумати і я дурна дала йому марну надію. Знала, що до добра то не доведе, але пошкодувала його. Дарма.