-35-

Детектив підвів погляд від стосу паперів. Його очі, втомлені від безсоння та занадто міцної кави, на мить затрималися на моїх збілілих пальцях, що мертвою хваткою вчепилися в папку. Я тримала її в руках і боялася , що це єдине, що у мене є з доказів і якщо він мені не повірить — я не знаю, куди йти.  І головне — кому довіряти. 

Детектив повільно відкинувся на спинку старого крісла, яке жалібно скрипнуло під його вагою.

— Міс Шерідан, — почав він голосом, у якому не було звичної офіційної сухості, яка дратувала мене раніше, — у цьому місті “справедливість” — поняття з подвійним дном. Але якщо ви питаєте, чи сплю я спокійно, знаючи, що за ґратами може бути не та людина, — він сумно зітхнув, — то відповідь така “Я погано сплю”. 

Він подався вперед, поклавши лікті на стіл, і заговорив значно тихіше:

— Я бачив, що сталося у вашому готелі. Це не були грабіжники дилетанти, я це розумію. 

Я полегшено зітхнула. Це вже щось. 

— Тобто, ви мені вірите? 

Я відсунула стілець в сіла навпроти нього. 

— Вірю. Я даю вам слово: я допоможу вам. Більше того, від цього моменту біля дверей вашого нового помешкання буде чергувати мій кращий офіцер. Я не можу дозволити, щоб із вами щось сталося.

Я відчула, як тіло поволі розслабляється і вся та напруга та втома, котру відчуваю останні кілька тижнів потроху зникає. Було б ідеально, якби ми зрозуміли, хто справжній вбивця. 

— То ви розумієте, що Ліам не винний? — обережно запитала. Надто напирати не могла, бо інакше детектив запідозрив би щось. Якщо він вже не склав два плюс два і не думає, що ми з Ліамом просто змовилися. 

— Я розумію, що Стерлінг не міг організувати розгром вашого номеру з ізолятора. Хіба що у нього був спільник. 

— Не думаю, — обережно додала.  — Та якщо ви знаєте, що це не він, то відпустіть його. 

Детектив важко зітхнув і похитав головою.

— Не можу. Прокуратура тисне, докази на місці злочину все ще вказують на його присутність, і відсутність алібі все ускладнює. А те, що ви знайшли, це палиця на два кінці. Ці документи можуть дати Ліаму мотив, якого нам бракувало. Тому, поки я не перевірю кожен файл, він залишатиметься під вартою. Це для його ж безпеки, Терезо. На волі його дістануть швидше, ніж тут.

Він помітив, як згасла іскра в моїх очах, і додав:

— Але я можу зробити дещо інше. Ходімо зі мною.

Я підвелася, все ще стискаючи в руках папку. І все ще тремтіла, як листочок на вітру. 

Детектив провів мене довгим коридором, повз кабінети, де чиїсь пальці стукотіли по клавіатурі та сперечалися поліцейські, до невеликих дверей у самому кінці. 

— Це мій особистий кабінет для допитів, але без дзеркал-шпигунів та камер, — нахилившись вперед, тихо мовив він. — У вас є година, аби поговорити тет-а-тет. А я почекаю під дверима.

Я готова була розцілувати детектива. Бо страшенно скучила за Ліамом і хотіла знати, що у нього все добре. Мені це було важливо, життєво необхідно. Як ковток свіжого повітря в задушливому липні. 

— Дякую, — прошепотіла і увійшла до кімнати. 

Коли двері за спиною відчинилися, я обернулася і побачила Ліама. Він сидів біля вікна, заґратованого залізною сіткою, і дивився на клаптик сірого неба. Почувши звук, він різко обернувся, а побачивши мене, його обличчя на мить здригнулося, маска холодної байдужості впала, оголюючи чистий, нестерпний біль і неприховану радість. Його погляд палав і обпікав водночас. 

Я зробила крок та не встигла нічого сказати, бо в наступну секунду я вже була в його обіймах. Ліам притиснув мене до себе так сильно, наче боявся, що я розтану, зникну, як марево. Його руки, все ще в кайданах, важко лягли мені на талію, а обличчя він сховав у моєму волоссі.

— Ти жива, слава Богу, ти жива, — прошепотів він прямо мені в скроню, — Я хвилювався. Я чув, як поліцейські розмовляли між собою і казали про погром в готелі. 

— Ліаме, я все знайшла, — я відсторонилася лише трохи, щоб бачити його очі. — Флешка, документи — Джейн працювала на когось. Вона шантажувала половину міста і тебе, — говорячи це відчуваю сором, бо весь час думала, що він просто негідник, який скористався моєю слабкістю, — І твоя сестра... я знаю про Елеонору. Я все знаю.

Він заплющив очі, і я побачила, як на його лобі виступила вена. Він стиснув щелепу, плечі напружилися. 

— Терезо, пробач мені, — його голос здригнувся та лише на мить.  — Пробач за все: за той вечір у ресторані, за ці п’ять років мовчання. Я бачив, як ти страждала, як ти дивилася на нас із Джейн, і кожна твоя сльоза була для мене гіршою за смерть. Я вкрав у тебе ці роки, та й в себе також. Бо я мав бути сильнішим, мав знайти інший спосіб захистити тебе і сестру, але я... я просто боявся за твоє життя. Джейн була некерованою часом.

Він нахилився вперед, торкнувся чолом мого чола і видихнув у мої вуста. Тілом прокотилася нестримна гаряча хвиля бажання. Якби не місце, я б вже цілувала його. 

— Я так боявся, що через мої проблеми постраждаєш ти. І зараз, коли я бачу тебе тут, у небезпеці, я ненавиджу себе за це. Обіцяй мені, — він вп’явся поглядом у мої очі, — обіцяй, що більше не підеш нікуди сама.