-33-

Я зачинила металеві дверцята скриньки і, не озираючись, швидким кроком рушила до виходу. Кроки за спиною стихли, але я не збавляла темп. Тільки опинившись у машині, я дозволила собі видихнути. Папка важким тягарем лежала на пасажирському сидінні. Мені було лячно. 

Я виїхала на головну дорогу тв весь шлях до центру мене не полишало відчуття, що за мною стежать. У дзеркалі заднього виду то з’являлися, то зникали фари якоїсь автівки, і це змушувало мене міцніше стискати кермо. Страх зміюкою заповзав в душу. 

Спочатку я поїхала до поліцейського відділку. Зупинилася навпроти входу, дивлячись на підсвічену вивіску. Хотіла вийти, віддати все детективу і поставити крапку в цьому божевіллі, але в останню мить зупинилася. Якщо в цих документах є щось, що остаточно засадить Ліама за ґрати, я не зможу собі цього пробачити. Я мала спочатку побачити його. І переглянути все, що знайшла у сховку Джейн. Я мала знати до чого готуватися. 

Домогтися зустрічі з Ліамом було непросто, але статус родички загиблої та зв'язки сім'ї таки допомогли. Як і мотив, що завжди відбудеться похорон дружини затриманого. 

Коли мене ввели в кімнату для відвідувань, Ліам уже чекав. Він виглядав втомленим, але його погляд залишався оживився, коли він побачив мене. Ми сіли один навпроти одного.

— Терезо, що ти тут робиш? — тихо запитав він. — Тобі не слід сюди приходити.

Його погляд більше не був холодним і пустим, як колись. Тепер я бачила там боротьбу і страх. 

— Я була у Ноа, — перебила я його, ігноруючи застереження. — І я знайшла сховок Джейн. П’яте сховище, скринька 04-12. У мене є папка з документами і флешка.

Ліам на мить заціпенів. Його обличчя напружилося, вилиці сіпнулися, як і кадик, а в очах спалахнула справжня лють. Щира, пекуча. 

— Ти що зробила? Ти пішла туди сама? — він подався вперед, наскільки дозволяли наручники. Говорив тихо, але здавалося, що кричав на мене. — Ти хоч розумієш, як це небезпечно? Джейн загинула не просто так, Терезо. Це не випадковість.

— Я знаю! Тому я й пішла туди. Ці докази можуть врятувати тебе. І мене теж.

Він хитнув головою, важко видихнув. 

— Вони тебе вб’ють, а не врятують! — відрізав він. — Ти не уявляєш, у що вплуталася. Я категорично забороняю тобі торкатися цих паперів. Зрозуміла? 

Він важко видихнув і заговорив холодним, наказовим тоном:

— Послухай мене уважно. Завтра похорон. Одразу після нього ти збираєш речі і їдеш з міста, куди завгодно, аби подалі звідси. Ти мене почула?

Я дивилася на нього, відчуваючи, як усередині все протестує. Він намагався мене захистити, але я була переконана, що ключ до нашої безпеки саме в тій папці, що залишилася в моєму авто.

— Добре, — збрехала я, опустивши очі. — Я поїду після похорону. Обіцяю.

Ліам уважно подивився на мене, намагаючись зрозуміти, чи кажу я правду. Нарешті він кивнув.

— Будь обережна. Будь ласка. Я… 

Він опустив голову, його плечі напружилися. 

— Ліаме… — тихо покликала його я. Мені було боляче бачити його таким. Бо я знала лише сильного, впертого чоловіка, котрий готовий був гори перевернути задля власних цілей. 

— Ти мала триматися подалі від усього цього лайна. Я винен, що втягнув тебе. Я не мав права. І хоч як не старався відштовхнути тебе, ти чомусь ще ближчою ставала.

Я кліпнула, двічі. Потім знову. Бо мені здавалося, що я марю. Він же не міг таке сказати. 

— Ти що навмисно… — я не наважувалася завершити речення. 

Ліам підійняв голову, глянув мені у вічі. 

— Ця кімната, звісно, не місце для таких зізнань, але хтозна чи буде ще нагода, — він випрямився, усміхнувся кутиком губ, — Ти сподобалася мені з першого погляду. Така життєрадісна і мила. Я навіть не помітив, як твоя усмішка полонила моє серце. А коли зрозумів, що закохався, не втримався і… Та ніч в ресторані була справжнім божевіллям і я досі відчуваю відповідальність за те, що дав тобі фальшиву надію. Я знав, що наші стосунки неможливі. 

Мене наче блискавка вдарила. Я сиділа нерухомо і майже не дихала. Зізнання Ліама вибило грунт з-під ніг. В голові паморочилося від таких солодких і водночас болісних слів. 

— Терезо, я кохаю тебе. Завжди кохав, — він взяв мою руку і ніжно погладив пальцями долоню, — Але моє життя таке заплутане було, що я не міг дозволити собі цю розкіш — бути  з тобою. Я…

Ліам хотів ще щось сказати та суворий поліцейський, котрий зайшов до кімнати, повідомив нас, що зустріч завершена. 

— Кохаю тебе… — прошепотіла так, аби тільки Ліам чув і поспішила на вихід. Після цього зізнання я просто мусила викрити правду про свою сестру.  

Я вийшла з відділку, відчуваючи провину за свою брехню, але відступати не збиралася. Повернувшись в готель, я зачинилася в номері. Страх нікуди не зник, але цікавість і впертість виявилися сильнішими.

Я дістала ноутбук і вставила в нього чорну флешку. Екран блимнув, відкриваючи список файлів. Я ще не знала, що в цей момент я відкрила двері до халепи, з якої, можливо, вже не буде виходу.

Я сиділа на краєчку ліжка у своєму готельному номері. Тьмяне світло настільної лампи вихоплювало з темряви лише ноутбук та папку, яку я притискала до себе, наче щит.