-32-

Холодне повітря вулиці вдарило в обличчя, змушуючи легені стиснутися. Я майже не пам’ятала, як вийшла з кабінету Ноа, як минула секретарку, чий погляд буквально пропалював дірку в моїй спині, і як опинилася на парковці. Страх ув очах Колтона став для мене вироком: гра, в яку бавилася Джейн, була смертельною. І тепер я стала її частиною.

Я сіла в авто, але не поспішала заводити двигун. Руки тремтіли. Діставши з сумки той самий ключ, який знайшла серед речей сестри, я вдивлялася в його металеві вигини. Звичайний на вигляд, але він був єдиним містком до правди.

“Де ти його ховала, Джейн? Де той замок, який ти так відчайдушно намагалася приховати від Ліама?”

Я дістала телефон і зробила кілька знімків ключа під різними кутами, намагаючись спіймати світло ліхтаря, і завантажила фото в пошуковик. Пальці не слухалися, вбиваючи запити: “тип ключа”, “логотип на дужці”, “камери схову”.

Екран блимнув, видаючи десятки результатів. Я гортала сторінки, поки зіниці не зупинилися на одному зображенні. Це був ключ від приватних сейфів-скриньок для анонімного зберігання. Такими часто користувалися люди, які не хотіли залишати цифрових слідів у банках.

— Скриньки для зберігання речей… — прошепотіла я.

Швидкий пошук видав п’ять об’єктів у нашому місті, що надавали подібні послуги. П’ять точок, де Джейн могла залишити свій “квиток у пекло”. Проблема була в тому, що ці сервіси славилися своєю конфіденційністю. Вони не запитували імен. Тільки номер скриньки і ключ.

Я знову подивилася на метал у своїй долоні. На зворотному боці ледь помітно було викарбувано цифри: “04-12”.

— Четвертий сектор, дванадцята скринька, — серце в грудях забилося швидше і вдарилося об ребра, наче птах у клітці.

Я не знала, чи була ця скринька оформлена на вигадане ім’я, чи Джейн просто оплатила її готівкою на рік вперед. Але я знала одне: я не можу чекати до ранку. Якщо Ліам або ті люди, яких боявся Ноа, прийдуть туди першими, я ніколи не дізнаюся, чому моя сестра загинула.

Я різко крутнула ключ у замку запалювання. Двигун загарчав, розриваючи тишу вечірнього міста. Перша адреса була всього в десяти хвилинах звідси, у промисловому районі біля порту.

Я просто піду туди, просто простягну ключ і якщо мені пощастить, то я відкрию скриньку Пандори, яку Джейн так ретельно зачинила перед смертю.

Перше місце було елітним сховищем у центрі. Скляні двері, усміхнений персонал у накрахмалених сорочках. Коли я показала ключ, менеджер навіть не подивився на номер.

— Перепрошую, пані, але наші ключі мають інше гравірування. Це не наш сервіс.

Друге місце — автоматичні камери на вокзалі. Бруд, запах дешевої кави й постійний шум мені здалися занадто темним місцевим, аби сюди пішла Джейн. Але й ключ навіть не ввійшов у замкову щілину скриньки 04-12. Він був занадто широким.

Третій і четвертий об’єкти теж виявилися помилкою. Один був зачинений на ремонт, інший використовував лише електронні карти. Час спливав. Сонце вже почало хилитися до горизонту, фарбуючи небо в колір запеклої крові, а я все ще кружляла містом, наче загнаний звір. Втома навалювалася на плечі важким вантажем, а в голові пульсувало лише одне: “Де ти, Джейн? Куди ти сховала свій гріх?”

П’ятий об’єкт знаходився на самій окраїні, у напівзакинутому промисловому секторі. Це була сіра бетонна будівля без жодних вивісок, лише з маленькою табличкою біля входу:

“Приватне зберігання 24/7”.

Всередині пахло сирістю та старим папером. За скляною перегородкою сидів літній чоловік, який навіть не підвів очей від кросворда, коли я підійшла.

— Номер? — прохрипів він.

— Нуль-чотири-дванадцять, — мій голос здригнувся, але я швидко опанувала себе, поклавши ключ на стійку.

Він повільно взяв метал, роздивився його через товсті лінзи окулярів і кивнув у бік довгих рядів металевих шаф.

— Четвертий сектор, у самому кінці коридору. Камери працюють, замок відкриваєте самі.

Моє серце, здавалося, готове було пробити грудну клітку. Я йшла вздовж нескінченних рядів сірих скриньок, поки не зупинилася перед тією, де було викарбувано “12”.

Рука з ключем зависла в повітрі. Це був момент істини. Якщо ключ підійде — вороття назад не буде. Я стану не просто сестрою загиблої, а співучасницею чогось жахливого. 

Ключ підійшов і легке клацання, від якого в мене перехопило подих, розбавило тишу цього місця. Дверцята прочинилися з ледь чутним скрипом.

Всередині було темно. Я простягнула руку і витягла невелику коробку, обклеєну темним скотчем. Тремтячими пальцями я розірвала пакування і висипала вміст прямо на невелику полицю поруч. З гуркотом на метал випали кілька речей, від яких у мене похололо в животі.

Перше, що я побачила — це була чорна флешка, проста й нічим не примітна. Друге — стопка фотографій. І третє — товста папка з досьє. Я відкрила її навмання і побачила прізвища впливових суддів, політиків та бізнесменів міста. Біля кожного прізвища стояли дати, суми та позначки “сплачено” та “виконано”.

Я відчула, як по спині пробіг мороз. Це не був просто архів — це був страховий поліс Джейн… або її смертний вирок.