-27-

Я повільно опустила телефон на ліжко, але погляд так і залишився прикутим до екрана, ніби слова могли змінитися, зникнути, перетворитися на щось менш лякаюче. Бо це лякало. Дідько, як це лякало. 

“Не копайся в минулому Джейн. Зупинись поки не пізно”, — перечитала знов і у грудях спалахнув страх з новою силою. 

Холод розтікався під шкірою, повільно, вперто, забираючи здатність мислити тверезо. Він знав, не здогадувався. 

Я різко підвелася з ліжка і почала ходити кімнатою, не знаходячи собі місця. Мої кроки були нервовими, а думки плуталися. Я не знала, що робити. Все кинути? Перестати шукати правду? Хто він взагалі такий?

Я зупинилася біля вікна, втупившись поглядом у нічне місто. Вогні ліхтарів розпливалися перед очима, змішувалися в хаотичну пляму, як і все в моєму житті зараз.

— Навіть з могили, Джейн, ти не даєш мені спокійно жити… — втомлено прошепотіла, обіймаючи себе руками. 

Я більше не могла просто чекати. Не могла сидіти і дозволяти комусь грати зі мною в цю гру. Мені потрібні були відповіді. Хоч якісь. І якщо поліція копається повільно, якщо Ліам говорить загадками, якщо матір живе у своєму вигаданому світі, де Джейн була ідеальною… То я знайду правду сама. Я просто мушу знати. 

Заснула я з тривогою на серці та важкими думками. І прокинулася не в найкращому настрої. Та принаймні, я вже знала, що робити.

Я вирішила провести власне маленьке розслідування і почати вирішила з подруг Джейн. 

Подруги Джейн — це люди, які бачили її з боку, які не ідеалізували її так, як мама, які могли знати щось більше, могли бути присутніми в певні моменти її життя. 

Я швидко зібралася і вже за годину сиділа в машині, стискаючи кермо трохи сильніше, ніж потрібно.

А якщо вони нічого не скажуть? А якщо скажуть занадто багато? А якщо правда буде надто болючою? Чи впораюся я? Чи витримаю?

Я видихнула.

— Побачимо.

Телефон задзвонив раптово. Серце стиснулося. Я на секунду завмерла, а потім відповіла.

— Так?

— Міс Шерідан? — пролунав знайомий голос. Це був детектив з відділку. Невже знову хтось підкинув фальшиві докази проти мене?

Я випрямилася.

— Так, це я.

— У нас є новини щодо відео.

Пальці міцніше стиснули телефон.

— Які?

— Ви мали рацію. Воно було змонтоване. Дата змінена. Ми це підтвердили.

Я заплющила очі. Це була чудова новина і я відчула полегшення. 

— Тобто, — тихо сказала я, — мене більше не підозрюють?

— Рівень підозри знижено, — обережно відповів він. — Але ви все ще проходите по справі.

Звісно. Хто ж іще може бути причетний?!

— І ви не можете покинути місто, — додав він.

Я коротко кивнула, хоча він цього не бачив.

— Я зрозуміла.

Розмова закінчилася швидко, я повільно опустила телефон і зосередила свою увагу на дорозі. 

Далі мій день перетворився на нескінченну низку зміни локацій, облич, голосів і порожніх розмов. Я так багато почула і побачила, але все здавалося марною тратою часу. 

Першою, я відвідала подругу Джейн з часів школи. Ми сиділи з нею в маленькій кав’ярні, і я натягнуто усміхалася, пояснюючи, що хочу зробити альбом спогадів про Джейн, що це важливо для сім’ї. І що я просто хочу зібрати цікаві та веселі історії. Вона повірила і розповідала про уроки, про контрольні, про сміх на уроках, про дрібниці на перервах, про перші танці,  поцілунки, але нічого важливого я не почула. 

Друга зустріч у мене була з університецькою подругою Джейн, мабуть єдиною, ім'я якої я кілька разів чула. Її звали Нора. Вона була милою, привітною дівчиною з гарною посмішкою та гарним почуттям гумору. Принаймні, саме такою я її запам'ятала, адже бачила всього кілька разів. 

Лора розповіла про період в університеті: про пари, викладачів, якісь незначні конфлікти, перших хлопців, про яких я не знала. Але все виглядало та й звучало просто і нормально. І я вже починала сумніватися в тому, а чи не вигадала я собі це інше життя Джейн, цю її темну особистість? Можливо, я просто хотіла вірити, що в образі ідеальної доньки, подруги та дружини була якась темна сторона? 

Третя зустріч у мене відбулася з колегою Джейн ж її першої та єдиної роботи, адже після одруження з Ліамом вона покинула роботу. Ця дівчина, Ванесса, також розповіла кілька гарних смішних ситуацій, щось кумедне та банальне і нічого підозрілого. 

Цілий день я їздила містом, як заведена: зупинялася, говорила, слухала, кивала. І з кожною новою зустріччю всередині наростало роздратування. Вони всі говорили одне й те саме: “Вона була чудова. Складна, але цікава. Яскрава”. І в мене виникало враження, наче вони говорили про зовсім іншу людину. Не про ту Джейн, яку я знала і не про ту, яку зараз поступово відкривала.

До кінця вечора я була виснажена фізична, та ще більше — морально. Неначе мене вичавили, як той лимон.