-23-

Дорогою до готелю ми з Картером майже не розмовляли. Він кілька разів починав щось казати, але я відповідала коротко або лише кивала. Я навіть не пам’ятаю, про що саме він говорив. Його слова губилися десь між шумом дороги і моїми власними думками.

У голові крутилися одні й ті ж образи: холодна камера, металева лавка, наручники на зап’ястках і  обличчя Ліама. Особливо в той момент, як він дивився на мене перед відділком. Спокійно. Занадто спокійно для людини, яку звинувачують у вбивстві власної дружини.

“Я не вбивав Джейн”… — згадалося і я стиснула кермо сильніше, ніж потрібно було. Його голос в той момент звучав впевнено, ніби він говорив правду. І це лякало мене більше, ніж якби він нервував.

Коли ми нарешті піднялися в номер, я відчула, як втома навалилася одразу. Наче весь день тільки зараз наздогнав мене. Я скинула пальто на крісло.

— Я піду в душ, — тихо сказала я.

Картер кивнув.

— Добре.

Я зачинила двері ванної і на кілька секунд просто сперлася спиною об холодну плитку, заплющила очі, вслухаючись у тишу кімнати. Лише моє серце билося занадто швидко від шоку, переляку і ще чогось в що не хотілося вірити. 

Я провела руками по обличчю. Мене щойно арештували за вбивство сестри. Моя власна мати, скоріше за все, вже знає про це. А чоловік моєї мертвої сестри цілує мене перед поліцейським відділком.

Я тихо засміялася. Бо все, що відбулося, звучало настільки абсурдно, що якби я почула таку історію від когось іншого — не повірила б. Нізащо! 

Я включила воду і стала під гарячий душ. Вода стікала по плечах, по спині, по волоссю. Гарячі струмені повинні були заспокоїти, але цього не сталося. Навпаки. Думки почали крутитися ще швидше: слова Ліама, його дивне питання, чи добре я знала сестру і та стриманість в його погляді, котру я не могла ніяк розгадати. Бо навіть цілуючи мене, він не йшов до кінця. 

Я заплющила очі. Видихнула. 

Я знала Джейн все життя. Ми виросли в одному будинку, якийсь час ділили одну кімнату. Ми часто сварилися через дрібниці, іноді мирилися, а потім знову сварилися.

Я знала її сміх, голос, її гнів. Знала, який не простий у неї був характер. Її гордість завжди була попереду неї, як і холодна зверхність до всіх. Я знала, що Джейн може бути жорстокою, егоїстичною, може маніпулювати емоціями інших та грати роль жертви перед мамою. Але… 

Але чи знала я її справді?

Я різко відкрила очі. Вода продовжувала текти, а перед очима раптом з’явився рядок із того записника: “Якщо Ліам дізнається — він мене знищить”.

Я швидко вимкнула душ. Ні, я зараз думати про це. Не хотіла вірити в те, що моя сестра перейшла межу, зробила щось таке, за що її вбили. 

Я витерлася рушником і саме почала натягувати халат, коли двері ванної тихо відчинилися.

— Терезо.

Я здригнулася. Картер стояв у дверях. Його погляд ковзнув по мені — по вологому волоссю, по відкритих плечах, по халату, який я ще не встигла нормально зав’язати. Він виглядав втомленим і трохи напруженим.

— Я хвилювався, — сказав тихо.

Я мовчала. Він зробив кілька кроків ближче.

— Сьогоднішній день, — він видихнув, — був божевільним.

Його руки обережно лягли мені на плечі. Вони були теплі, трохи шершаві, але такі знайомі. Він був добрий, веселий, турботливий, уважний, і іноді занадто правильний. І саме тому щось всередині мене стискалося щоразу, як він говорив про заручини, одруження, сім'ю. Таке майбутнє мене лякало чомусь. 

Його пальці ковзнули нижче, до талії. Картер нахилився і торкнувся губами моєї шиї.

— Все буде добре, — прошепотів він, а я напружилася.

— Картер…

Він поцілував мене ще раз, іще, і саме в цю секунду я зрозуміла — я  не можу. Я відступила.

— Ні.

Він здивовано підняв голову.

— Що?

Я швидко зав’язала пояс халата.

— Мені потрібно побути самій. Будь ласка.

Я підняла на нього очі.

— Я щойно провела ніч у камері. Мене підозрюють у вбивстві сестри. Я… — я ковтнула повітря. — Я просто не можу зараз думати про щось інше.

Картер мовчав кілька секунд.

— Я допоможу тобі розслабитися і ти забудеш про все. 

— Пробач, та зараз не той момент. 

На його обличчі промайнуло розчарування, але він швидко його приховав.

— Добре, — сказав тихо. — Я дам тобі час. Він вийшов і зачинив двері.

Я постояла ще трохи, вдихаючи вологе повітря, а потім підсушила волосся, нанесла крем на обличчя і тіло і лише тоді повернулася в кімнату.

Картер сидів на дивані з телефоном і робив вигляд, що зайнятий роботою. Я не стала нічого казати. Сіла на ліжко і взяла ноутбук. Пальці самі відкрили сторінку Джейн у соцмережі. Я вже переглядала її фото вчора, але тоді я була п’яна, розгублена і зла. Можливо, я щось пропустила.