-21-

Відділок поліції зустрів мене тим самим запахом спаленої кави, страху та напруги, яку я відчувала щоразу опиняючись тут. Та сама думка знову сюди прийти мене лякала. Але, ось тут я. Тут. 

Я сиділа за тим самим столом у маленькій кімнаті для допитів. Сірі стіни викликали сум, як і беземоційне обличчя детектива. Сьогодні він дивився на мене уважніше, ніж раніше і наче намагався прочитати думки. Але в цьому хаосі я й сама не знала, що думаю і відчуваю.

— Дякую, що прийшли, — сказав він сухо. 

— У мене був вибір? — тихо відповіла я.

Він не усміхнувся. Хоча, міг би. Аби хоч трохи змусити мене розслабитися і не чекати 

— Ми отримали деякі матеріали, які можуть бути важливими для справи.

У мене неприємно стиснулося всередині, долоні спітніли і відчуття було таке, що я стою на краю прірви. 

— Які матеріали?

Він не відповів одразу. Лише взяв мишку і повернув до мене екран ноутбука.

— Подивіться.

Відео почалося без звуку на секунду, а потім з’явилися голоси. Я завмерла. На екрані була я і Джейн. Ми стояли на парковці ресторану. Я відразу впізнала це місце. Ми кричали одна на одну. Розібрати, що саме ми кричали було важко, але те що це була сварка було помітно. 

Я відчула, як холод повільно піднімається вздовж хребта.

— Це відео було зняте місяць тому, — сказав детектив.

Я різко похитала головою.

— Ні.

Він підвів брови.

— Перепрошую?

— Це неправда.

Я нахилилася ближче до екрана.

— Так, ми сварилися. Але це було давно.

— Наскільки давно?

— П’ять років тому.

У кімнаті запала тиша. Детектив повільно склав руки на столі.

— Ви впевнені?

— Абсолютно.

— Відео було надіслане нам сьогодні вранці, — сказав він. — І супроводжувалося інформацією, що конфлікт стався приблизно за місяць до смерті вашої сестри.

Я відчула, як у грудях починає наростати паніка.

— Це підробка.

— У якому сенсі?

— У прямому! — я відчула, як горло стискає страх, — Це старе відео. Хтось просто, хтось навмисно змінив дату або щось таке.

Він дивився на мене довго. Занадто довго. І не вірив жодному моєму слову. 

— Ми перевіримо це, — сказав він нарешті. — Але поки що у нас є проблема.

— Яка?

— На той день, який вказаний у матеріалах,  у вас є алібі? 

Я завмерла.

— Що?

— Алібі. Де ви були в день, коли буцімто сталася ця сварка? Я ж не можу вірити вам на слово, міс Шерідан. 

Кров відлила від обличчя. Я зімкнула пальці в кулак. 

— Я була у себе в ресторані, в іншому місті.

— У вас є свідки?

Я відкрила рот. І раптом зрозуміла, що не впевнена. Бо не пам'ятаю насправді, який то був день. Я могла бути і вдома, і в центрі, і  в ресторані. 

— Я… — Слова застрягли в горлі. Детектив повільно підвівся.

— Терезо, — сказав він спокійно. — На підставі нових доказів ми змушені затримати вас до з’ясування обставин.

Світ на секунду похитнувся, і я разом з ним. До горла підступила нудота. 

— Що?

— Ви арештовані за підозрою у вбивстві вашої сестри.

— Це абсурд! — викрикнула і різко встала. Стілець з гуркотом впав. 

— Ви маєте право зберігати мовчання. Все, що ви скажете може бути використано проти вас. Ви маєте права на… 

Я вже майже не чула його. Руки трусилися, серце шалено стукотіло. 

— Я хочу адвоката, — сказала я. Мій голос звучав дивно глухо, наче належав не мені. 

— Звичайно.

Детектив попросив повернутися, покласти руки за спину і надів на мене наручники. Тілом пройшов спазм. Від страху я майже тремтіла. Бо одна справа слова, домисли, допит, і інша — коли тебе звинувачують і арештовують. Хоч і безпідставно. 

Детектив вивів мене в коридор. Я повернула голову до Картера, який стояв біля дверей кімнати, блідий і напружений.

— Картер.

Він одразу зробив крок до мене.

— Знайди мені адвоката, прошу. 

Він кивнув.

— Я все вирішу.

Він зробив ще крок, обійняв і поцілував швидко в щоку. Детектив не заперечував, лише відвернув голову. 

У мене забрали телефон, годинник, ремень, сумку. Навіть кляту шпильку для волосся. І відправили ночувати в місце, яке більше схоже на підвал. Камера була маленькою і холодною. Металева лавка біля стіни виглядала незручною, і такою ж виявилася.