-17-

Дорога до готелю пройшла майже непомітно. Я їхала на автопілоті, майже не звертаючи уваги на світлофори, на машини поруч, на людей, що переходили дорогу. Місто жило своїм вечірнім життям — шуміло, миготіло вогнями, дихало звичним ритмом, а в моїй голові панував безлад, такий самий, як у вітальні будинку Джейн та Ліама. Тотальний хаос в голові і випалене поле в грудях. 

Я кілька разів ловила себе на тому, що стискаю кермо занадто сильно. Пальці побіліли від напруги і руки втомилися, а а все тіло було настільки напружено, що кожен вдих та видих давався болісно, з надривом. Через моє дурне серце, вкотре, страждала душа і тіло. 

Коли переді мною нарешті з’явилася вивіска готелю, я відчула дивне полегшення. Наче повернулася в єдине місце, яке поки що залишалося нейтральною територією в цьому місті. Не будинок матері й не будинок Джейн. І не ресторан Стерлінга. Бо там кожен куток дихав минулим.

Я припаркувала машину і кілька секунд просто сиділа, дивлячись перед собою. Повернутися додому я зараз не могла. Не після сьогоднішнього. Не після того, як поліція попросила мене не виїжджати з міста. І, якщо бути чесною, не після того, що сталося між мною і Ліамом.

Я зітхнула, взяла сумку з речами Джейн із пасажирського сидіння і вийшла з машини.

У холі готелю було тихо. Кілька людей сиділи на диванчику, хтось розмовляв на ресепшені, але я майже нікого не помічала. Швидко піднялася ліфтом на свій поверх і відчинила двері номера. Всередині мене зустріла тиша. Я поставила сумку Джейн на крісло біля столу і повільно зняла куртку. Номер виглядав так само, як я залишила його кілька годин тому: акуратно заправлене ліжко, відкрита валіза біля стіни, ноутбук на столі. Наче все було так само, та я, на всяк випадок, обійшла номер і впевнилася, що нікого немає. Крім страху, тривоги та інших проблем, у мене, здається, розвивалася параноя. 

Упевнившись, що в номері я одна, я взяла телефон і замовила їжу. Я замовила салат, картоплю та шматочок м'яса. Коли поклала слухавку, зрозуміла, що насправді не хочу їсти, але тіло потребувало енергії. 

Поки чекала на замовлення, я пішла у ванну. Гаряча вода довго стікала по плечах і спині, але навіть вона не могла змити той клубок думок, що застряг у голові. Я заплющила очі і сперлася долонями об холодну плитку. Перед очима знову з’явилося обличчя Ліама. Його погляд. Його рука на моїй потилиці. Його губи. Момент поцілунку ожив в моїй уяві так яскраво, що на мить здалося, що я знову відчуваю його вуста на моїй шкірі і падаю в прірву емоційного божевілля. 

Я різко видихнула і повернула кран ще гарячіше, ніби вода могла стерти спогади разом із втомою. І розумінням, що від падіння цього разу мене врятував сам Ліам. І це було дивно. Дуже дивно. 

Через кілька хвилин я вийшла з душу, загорнувшись у білий готельний халат. Коли я повернулася в кімнату, офіціант тихо постукав  двері, заніс вечерю і зник так само непомітно, як з’явився. Я знову залишилася сам на сам з думками. 

Я сіла на край ліжка і відкрила ноутбук. Екран спалахнув знайомим світлом, і на секунду мені навіть стало легше. Робота завжди була єдиним способом упорядкувати хаос у голові. Пошта була переповнена листами: запити поставки продуктів на наступний тиждень, рахунки, повідомлення від постачальників, запитання від персоналу та су-шефа. 

Я відкривала листи один за одним, читала, відповідала, намагаючись зосередитись на роботі ресторану та тому, що пишу. Але думки раз по раз крутилися довкола Ліама. І це змушувало почуватися слабкою. 

Коли я закрила ноутбук і подивилася на тарілку з їжею, апетиту так і не з’явилося. Я з’їла кілька  картоплин, трохи салату, змусила себе проковтнути пару шматків м'яса і відсунула піднос. 

Потім взяла телефон і набрала ресепшн.

— Можна пляшку червоного вина в номер?

Її принесли дуже швидко і я відразу відкрила та налила собі в  келих, сіла на ліжко і увімкнула телевізор. Залишила перший-ліпший фільм, який знайшла у списку. Картинка миготіла на екрані, актори щось говорили, сюжет кудись рухався та я не розуміла жодного слова. Мої думки знову і знову поверталися до одного й того самого: до будинку Джейн, до Ліама, до того поцілунку.

Я зробила ковток вина. Перед очима раптом виникла інша картина: таксі біля воріт будинку, ефектна блондинка, що виходить з нього і йде до дверей. 

Я провела пальцем по ніжці келиха. Хто вона? Подруга? Колега? Чи щось більше? Можливо, вона живе там? Родичка? Можливо, часто приходила. Можливо, знала Джейн?

А можливо…

Я заплющила очі і тихо засміялася без жодної радості. Можливо, вона просто ще одна жінка в житті Ліама Стерлінга.

Думка була настільки неприємною, що я зробила ще один великий ковток вина. Це взагалі не повинно мене хвилювати. Моя сестра мертва. Поліція підозрює її чоловіка. Я сама майже в списку підозрюваних. Але замість того, щоб думати про це, я сиджу в готельному номері і думаю про те, кого він пустив у свій будинок через десять хвилин після того, як поцілував мене.

Я повільно опустила голову на подушку і втупилася в стелю. Можливо, я справді починаю сходити з розуму через чоловіка, який може виявитися безжальним вбивцею…