-14-

Ніч видалася короткою й важкою. Я довго лежала з відкритими очима, слухаючи гул кондиціонера і намагаючись не прокручувати в голові кожну фразу Ліама. Сон приходив уривками, а щоразу, коли я провалювалася глибше, мені снилися відривки розмов — детектив, вагітність Джейн, дивні запитання Ліама. І я блукала цими лабіринтами не в змозі знайти вихід. 

Та прокинулася я раніше, ніж задзвонив будильник. Місто за вікном ще тільки прокидалося, а я вже знала, що маю поїхати до матері й переконати її не поспішати. А потім пояснити, що моя присутність тут більше не потрібна. Похорон не відбудеться найближчим часом, слідство триває, а отже, причин залишатися в місті більше немає. У мене ресторан, перевірка, команда, яка звикла, що я контролюю кожну дрібницю. Я не можу дозволити собі розчинитися в чужій трагедії. Якою б близькою вона мені не була. 

Дорога до батьківського дому цього разу здавалася довшою. Будинок виглядав так само, як і вчора, — охайний, прибраний, із рівно підстриженим газоном. Наче тут нічого не сталося. Наче горе відбулося десь за межами цього маленького всесвіту. 

Мама відчинила майже одразу. Вона виглядала втомленою, але не зламаною. Очі були почервонілі, проте в них не було тієї порожнечі, яку я очікувала побачити. 

— Ти приїхала, — сказала вона сухо.

Я зайшла всередину, скинула куртку.

— Я їду сьогодні назад, — одразу перейшла до головного. — У мене перевірка в ресторані. Я не можу все залишити.

Вона стиснула губи.

— А похорон?

— Його поки що не буде. Тіло не віддадуть, поки не завершать експертизу. Ти ж сама це знаєш.

Мама опустилася на стілець на кухні й опустила погляд.

— Ти завжди тікала, Терезо, як тільки з'являлися труднощі. 

Я видихнула.

— Я не тікаю. Я повертаюся до свого життя.

І саме в цей момент мій телефон задзвонив. Серце неприємно стиснулося. Номер був невідомий. 

— Так?

— Міс Шерідан, це детектив Мартінес. Нам потрібно, щоб ви знову приїхали до відділку. З’явилася нова інформація.

Я перехопила погляд матері. Вона одразу напружилася.

— Я вже давала покази.

— Розумію. Але це важливо. І, міс Шерідан… поки що вам не варто покидати місто.

Всередині все похололо.

— Це наказ?

— Це рекомендація.  І дуже наполеглива.

Коли я поклала слухавку, мама дивилася на мене зі страхом. 

— Що сталося?

— Мені потрібно у відділок. Знову.

Дорога туди цього разу була спокійнішою. Я їхала сама та в голові крутилися слова: “нова інформація”, “не покидати місто”.

У кімнаті для допитів усе виглядало так само, як вчора, але цього разу я почувалася не як сестра жертви, а як людина, яка може опинитися по інший бік столу.

Детектив відкрив папку, не дивлячись мені в очі.

— Нам стало відомо, що у вас із сестрою були непрості стосунки.

Я ледь усміхнулася.

— Це новина для когось?

— Свідки стверджують, що ви часто сварилися. Публічно. Досить різко.

Я пригадала кілька випадків і душу огорнув сум. Так, близькими ми не були і це завжди хвилювало мене набагато більше, аніж Джейн. Та вона змінюватися не бажала і йти на компроміс. 

— Ми не були близькими, — відповіла я рівно. — Але так буває, це не злочин.

— Ні. Але мотив може виникнути і з меншого.  

Я відчула, як пальці впиваються в край стільця.

— Ви натякаєте, що я могла її вбити?

— Я прошу вас підтвердити алібі на момент смерті Джейн.

Я повторила те саме, що й учора: ресторан, двісті кілометрів, працівники, камери, постачальники. Детектив уважно записував. Знову. Але погляд його був холодний, недовірливий. 

— Ми перевіримо, — сказав він нарешті. — До того часу вам краще залишатися в місті.

— А якщо я поїду?

Він підвів на мене очі.

— Я б не радив.

Коли я вийшла з відділку, повітря здалося холодним, безжально крижаним і хотілося сховатися від нього та всього світу. Я приїхала сюди на кілька днів, щоб формально попрощатися з сестрою, а тепер мені фактично забороняли повертатися додому. До місця, де я знайшла спокій та відновила самоконтроль. 

Я набрала су-шефа й коротко пояснила ситуацію. Він узяв на себе відповідальність за кухню без зайвих запитань. Картер же пообіцяв закрити всі адміністративні питання. Я відчула полегшення й водночас дивне роздратування — моє життя прекрасно функціонувало без мене. 

— Терезо?

Я озирнулася.

Біля входу до відділку стояла Сара — адміністраторка ресторану Ліама. Ми не бачилися з нею років п’ять, з того часу, як я звільнилася і покинула місто.