-5-

Я не планувала напиватися сьогодні. Принаймні не так і не в цьому місці, але… доля вирішила інакше. Або ж, моя дурна голова. 

За словами моєї неньки, я завжди була неконтрольованою, емоційною та імпульсивною. Часто плакала, вимагала до себе уваги так, наче щось надприродне і не могла змиритися з тим, що Джейн завжди на першому місці. Щоб я не робила, все одно була недостатньо хорошою донькою. І тривало так рівно до того часу, поки мої рожеві окуляри не взяли і не розбили. 

Сталося це, звісно, не відразу, а після мого повноліття. Якраз день після дня народження. Бо як виявилося, для мене гарнішого подарунку не було, як оплатити перший курс навчання. В той час як Джейн отримала путівку з подругами на море, а наступного року їй планували вже купити машину. Саме тоді я й не витерпіла. Наче збожеволіла від несправедливості та жахливого ставлення до себе і вперше влаштувала бунт. Нічого з того доброго не вийшло, але  я відчула смак свободи і легкість в грудях, якої мені так бракувало. 

З кожним днем моя поведінка ставала дедалі гіршою, а вдома почастішали скандали. Праве око матері смикалося раз по раз, як вона бачила мою нову зачіску, підстрижене під каре волосся, пірсинг в носі, нове татуювання. Апогеєм цього всього стало те, що я кинула університет і пішла працювати. Спочатку в заклад швидкого харчування, а потім в ресторан до Ліама. 

І ось, сьогодні, цієї ночі я тут. Сиджу в кімнаті для відпочинку персоналу і п'ю вже другу бутилку шампанського. З закуски лише кілька пластрів сиру, скибка хліба та два куски салямі. Жалітися, звісно гріх, адже все це я отримала від нашого су-шефа абсолютно безкоштовно, однак наїстися я не зможу. 

Ділан доволі добрий та чутливий чоловік,як на свій вік та поставу. І з першого погляду не скажеш, що він — ведмідь під два метри, — може бути таким милим та турботливим. Це плюс для його дружини Дороті, адже ніхто не зазіхає на її скарб, і мінус для Ділана бо більшість колег вважають його дивним та грізним. 

— Терезо, то тобі викликати таксі чи як? — голос колеги зазвучав поруч, витягуючи мене з лабіринту думок. Я підійняла голову, захмелілу та важку, і глянула на нього крізь туман в очах. Здається, я таки добряче розважилася з цими пляшечками. 

— Щоооо? — протяжно розтягнула слово, намагаючись зрозуміти нащо мені те таксі і куди я маю їхати. 

— Таксі, викликати? Ти казала, що у тебе потяг о дев'ятій ранку і тобі треба виспатися, а до готелю їхати півгодини. 

— Ааа, так. Викликай. 

Ділан кивнув головою, зробив крок до дверей, а потім різко розвернувся. 

— Слухай, не моя справа, але в тебе все добре?

В його голові справді звучала якась бентега та бажання допомогти. Але хто мені допоможе? Ніхто. Сім'я мене не сприймає. Сестра завжди підставляла. А єдиний чоловік, якому наважилася відкрити своє серце — плюнув в душу. Ще й запропонував стати коханкою. Божевільний. 

— Так, все нормально. Просто настав час змінити своє життя. Тому, я їду.

Я різко встала, похитуючись на своїх двох, підійшла і обійняла Ділана.

— Дякую, що був добрим до мене. 

Він приобняв мене у відповідь і стало так тепло та затишно, захотілося потонути в цих обіймах і поспати. Та великі і гарячі долоні Ділана ковзали по моїй спині, одна вверх, інша вниз, підігріваючи уявою. Тепле дихання торкнулося шиї, лягло легким цілунком на шкіру. Обпікло.  Інстинктивно повела плечем, але чомусь не відступила, навпаки, присунулася ближче, вдихнула аромат його парфумів. В голові закрутилося, серце пропустило удар, боляче вдарившись в грудну клітку. Мені сперло дихання, бо він нахилився і поцілував мене. 

Цілунок був не просто ніжним, він був палким, шаленим, неначе цілувалися ми востаннє. Губи палали, язики спліталися, а тіло мліло від насолоди. Хотілося ще, іще… 

Коли я простогнала йому у вуста, він чомусь зупинився. Відсторонився і прибрав одну руку. Іншою ж ледь підтримував мене за талію. Я була змушена відкрити очі і глянути на нього, аби зрозуміти, шо ж не так… і тільки тоді мій затуманений мозок зрозумів. Це був не Ділан. Зовсім, ні. 

— Якого…? — вимовила, торкаючись рукою губ. Вони досі пекли від поцілунку. І я розуміла чому, бо цілувала я далеко не того, кого думала. Відчуття і тіло обдурити не вдалося. 

— Якого… “що”… ? 

Ліам дивився на мене прямо, без сорому чи хоч краплі провини. Йому сподобалося те, що він зробив, хоч я і гадки не мала нащо він це зробив. І чому в моїй уяві був не він. 

— Що ти тут робиш?

— В своєму ресторані? Чи в своєму кабінеті?

Я огляділася довкола, кімната трохи плила перед очима, але мені було страшно не від цього. А від усвідомлення того, що я не пам'ятаю, яу опинилася саме тут. Як і коли. І чому Ліам тут. Так, це його ресторан, його кабінет, але він би мав бути зараз зі своєю дружиною. А не тут, і цілувати мене. 

— Дурне запитання, погоджуюся. Тому, не відповідай, я пішла.

Я різко обернулася і спробувала обійти його та втекти. Знаходитися поруч з Ліамом, так близько, відчувати запах його парфумів було нестерпним для мене. Як і дивитися в його очі, де палахкотів вогонь бажання. Небезпечний, згубний, шалений. Бо мені хотілося торкнутися його, відчути вогонь на шкірі, обпектися, знову і знову. Ці почуття були сильніші за голос розуму, сильніші за мене.