Бажання

Вечір у майстерні був тихим, лише слабке світло настільних ламп відбивалося від старих сторінок і дерев’яних полиць. Еліс сиділа за столом, розкладаючи декілька реставрованих сувоїв, а Адріан стояв поруч, спостерігаючи.
— Еліс… — почав він спокійно, але в його голосі відчувався невеликий наголос. — Мені потрібно, щоб ти мені пояснила щось.
Вона підняла очі, трохи напружено:
— Про що йдеться?
— Той сувій, який ти активувала… — його погляд став глибоким, серйозним. — Тобі відомо, що він діє, так? Це не просто старовинний документ. Він зв’язав нас.
Еліс здивовано зітхнула:
— Зв’язав нас? Що ти маєш на увазі? Це… це просто старовинний сувій! Я нічого особливого не робила, просто реставрувала його.
— Ти активувала його, — спокійно пояснював Адріан, — і тепер він наклав певні умови. Я можу виконати твоє бажання, але нам потрібно зрозуміти, що ти справді хочеш.
— Бажання? — повторила вона, трохи знервовано, — Ти серйозно? Я навіть не знала, що він такий… магічний. Я просто… думала, що реставрую стару річ.
Адріан опустився на край столу, близько до неї, погляд його був холодним, але теплим одночасно:
— Так. Сувої — не просто папір. Вони мають силу. І твій сувій зв’язав нас, навіть якщо ти цього не хотіла. Тепер я можу реалізувати твоє бажання. Але мені потрібно знати точно: чого ти хочеш, що для тебе справді важливо.
Еліс розгублено перевела погляд на його руки, які спокійно лежали на столі, на його обличчя — спокійне, впевнене, магічно сильне.
— Добре, — промовив Адріан, серйозно дивлячись на неї. — Тепер скажи мені, що саме ти хочеш, щоб сувій виконав.
Еліс глибоко вдихнула, подумала про всі можливі бажання — багатство, славу, неймовірну силу. Але її погляд зупинився на маленькій фіолетовій маргаритці, яку вона бачила на вулиці цього ранку, і серце щось підказало.
— Я… — вона трохи сором’язливо усміхнулася — хочу квітку. Маргаритку з фіолетовим обрамленням пелюстків.
Адріан, який весь час стояв з непохитним виглядом, миттєво застиг. Його очі, що зазвичай пронизували і читали душі, розширилися від несподіванки.
— Ти… ти серйозно? — запитав він, ледве стримуючи здивування. — Ти не просиш багатство, не бажаєш влади чи навіть прикрас чи будинку? Просто… квітку?
— Так, — спокійно відповіла вона, майже тихо. — Просто квітку. Мені важлива її краса… її простота.
Адріан відвів погляд на старовинні полиці майстерні, на сувої і книги, на силу, яку він міг би запропонувати будь-кому… і знову повернувся до неї. Холодний демон, який бачив і пережив тисячоліття, ледве стримав усмішку.
— Ніколи б не подумав, що хтось обере дрібницю замість величезних благ, — промовив він, тихо, ледве чутно. — Але… добре. Квітка буде.
Еліс кивнула, а в її очах заграла легка іскра щастя. Адріан стояв поруч, здивований і водночас зачарований. Для нього це був момент усвідомлення: її серце цінує прості речі, щирі дрібниці, і ніякі багатства чи магічна сила не здатні замінити справжню радість.
Він усвідомив, що сувій, якого він так боявся і який зв’язав їх, тепер став приводом зрозуміти її глибше — і, можливо, навчитися дивитися на світ її очима.