Плин часу

Дні складалися легко, але насичено. Еліс проводила години у майстерні, бережно реставруючи старовинні книги і сувої, занурюючись у світ паперу, чорнил і старих сторінок. Вона відчувала себе живою, коли працювала, і знала, що кожен рух, кожен дотик до книги має значення.
Адріан у цей час займався своїми справами — справами, які рідко можна було назвати простими або буденними. Він керував людьми, контролював магічні та надприродні нитки подій, готувався до нових викликів, але тепер частина його уваги завжди залишалася для Еліс.
Між роботою вони знаходили час для дрібних радощів. Легка прогулянка парком після робочого дня, коли сонце лише заходило, теплий морозивний стакан у руках, розмова про книги, музику або просто тиша поруч — усе це поступово створювало між ними невидиму, але відчутну близькість.
Вони сміялися над дрібницями, сперечалися про якісь технічні моменти в майстерні, ділилися враженнями від книжок, які прочитали, або від подій у місті. З кожним днем вони все більше розуміли один одного без зайвих слів. Їхні жести, погляди і мовчазні взаємодії говорили більше, ніж будь-які слова.
І хоча життя не ставало простішим — обидва були зайняті, обидва мали власні турботи — вони навчалися знаходити радість у простих речах. Поступово холодна стіна між ними почала танути, і разом з нею зникало відчуття самотності, залишаючи тільки тепло, довіру і тиху прихильність.