1.2 Приємна неприємність

Вона бігла вулицями, серце калатало шалено, ноги ледве підтримували темп, а в голові крутилася буря думок. Що тільки що сталося? Що він мав на увазі? Про який контракт він говорить?
— Це ж… це щоденник! — шепотіла вона сама собі, намагаючись зупинити тремтіння від люті і здивування. — Може, він думає, що я відчуваю якийсь магічний вплив? Що він… що цей щоденник якось чарівно прив’язав мене до нього? Але я не відчуваю нічого! Як може щось таке бути?
Її пальці мимоволі стискали сумку зі щоденником, і вона дивилася на старі вулиці, на світло ліхтарів, на відблиски витончених вітрин. Все здавалося ідеальним, але серце залишалося спустошеним від роздратування:
— Чому він так себе веде? Чому всі ці пафосні слова, розкішні пропозиції, ювелірні прикраси… і це має мене… зачепити? Я ж не заради цього реставрувала щоденник! Це просто моя робота!
Її груди переповнювала суміш обурення, злості та відчуття несправедливості. Вона не могла зрозуміти, що робить його настільки наполегливим, і чому йому здавалося, що вона повинна реагувати так, як він очікує.
— Ні… — твердо сказала вона собі, зупиняючись на порозі свого будинку, — я не збираюся підкорятися його правилам. Ніколи.
Частина 2: Адріан
Тим часом, за столиком у ресторані, Адріан залишався сидіти, дивлячись на порожній простір, де ще хвилину тому сиділа Еліс. Він відчував холодок роздратування і водночас щось зовсім нове — цікавість, яка пульсувала, немов жива.
— Як так… — прошепотів він сам до себе, — як можна не звернути увагу на все, що я пропонував? Вона навіть не злякалася… не здивувалася… навіть не прийняла хоча б трохи захоплення…
Він заплющив очі на мить, намагаючись зрозуміти. Всі ці роки, всі ці століття, він бачив, як люди реагують на розкіш, владу, багатство, що вони готові купуватися на пафос і матеріальні винагороди. А тут…
— І вона… зовсім не зацікавлена, — прошепотів він, ледве стримуючи здивування. — Ні грошима, ні прикрасами, ні будинком… Це… майже неможливо.
Його розум грав у пошуки пояснень, а серце, яке він давно навчався стримувати, ледь-ледь прискорило ритм. Хтось, хто не купується на розкіш… хто настільки щирий у своїй простоті… Це… виклик, який я ще не зустрічав.
І вперше за довгі століття він відчув легкий тремтіння перед непередбачуваністю, яку не можна контролювати багатством чи владою.
1.3 Приємна неприємність
Адріан тихо зачинив двері свого пентхауса за собою, зняв пальто і пройшов у вітальню. Пакет, який він тримав у руках, він обережно поставив на стіл і повільно розв’язав стрічку.
Рука прошлась по пакету, відкривши його… і холодні очі Адріана трохи розширилися від здивування.
— Це… книга? — тихо промовив він сам до себе.
Відкривши пакунок, він зрозумів: щоденника всередині не було. Натомість лежав акуратний томик — та сама книга, яку Еліс купила для себе і яку випадково залишила в ресторані, тікаючи після сварки.
Адріан на мить замовк, розглядаючи вміст. Усвідомлення того, що помилка Еліс дала йому привід знову зустрітися з нею, ледь помітно змусило його усміхнутися.
— Хм… добре, — промовив він тихо, — значить, наші шляхи ще не раз перетнуться. І цього разу… все буде за моїм планом.
Еліс переступила поріг свого будинку, ще відчуваючи серце, яке калатало від вечірньої сварки з Адріаном. У руках вона тримала подарунковий пакет, який забрала з ресторану. Поставивши його на стіл у своїй майстерні, вона обережно розв’язала стрічку й повільно відкрила пакунок…
Перед нею лежав щоденник. Сторінки старі, запах воску й часу відразу вдарив у ніс. Але замість очікуваного легкого здивування, в грудях піднялося неприємне відчуття.
— Що… це щоденник? — прошепотіла вона сама собі, нахилившись ближче. — А де ж моя книга?
Вона провела пальцями по пакету і по столу, злегка пом’явши сторінки. Усвідомлення прийшло миттєво: вона переплутала пакети. Той, який тримала, був щоденником, який Адріан хотів повернути, а книга, яку мала отримати, залишилася у ресторані.
— Боже… — тихо промовила Еліс, відчуваючи легкий здивований холодок. — Я… я забрала не те.
Стиснувши щоденник у руках, вона відчула одночасно неприємність і тривогу. Знову зустрічатися з Адріаном? Тільки через його щоденник? Це зовсім не входило у її плани.
Вона поставила пакунок на стіл і сіла, відчуваючи, як серце трохи тремтить від роздратування: помилка була маленькою, але вона одразу зрозуміла — це може знову призвести до непотрібних зустрічей і втягнути її у його холодну, наполегливу гру.
Хто я такий
Адріан тихо сів у пентхаусі, дивлячись на нічні вогні міста, що мерехтіли крізь великі вікна. Він провів пальцями по краю столу, і думки невільно повернулися до батьків — тих, хто дав йому цей дар.
Мати навчила його бачити нитки життя людей, відчувати їхні переживання та розуміти приховані емоції. Саме завдяки їй він міг бачити, що приховано навіть від оточуючих, і відстежувати нитку подій, які ніхто інший не помічав.
Від батька він успадкував силу фізичну і стихійну: стійкість до вогню, швидку регенерацію, здатність гратися з тінню та часом, впливати на світ навколо так, щоб виграти навіть там, де інші програли б.
Але найбільше, що він отримав у спадок від них обох, — холодний спокій і невразливість, що робили його тим, ким він був. І хоч іноді це відчуття самотності давало про себе знати, він знав: ці сили — його інструмент, його захист, його шанс контролювати світ, не дозволяючи йому контролювати себе.
І навіть зараз, коли його думки мимоволі поверталися до Еліс, він відчував, що ці дари стануть ключем, щоб зрозуміти її і, можливо, наблизитися.