1. Приємна неприємність

Еліс стояла перед дзеркалом у своїй мансарді, повільно підбираючи одяг для зустрічі. Вона не прагнула вражати якимось надмірним шиком. Ніжна, світла сукня, що ледь огортала її фігуру, природно падала до колін. Макіяж був мінімальний — легкий відтінок на губах, трохи рум’янцю на щоках, тільки щоб підкреслити природну свіжість. Волосся вона залишила розпущеним, хвилями обрамляючи обличчя, а на ногах — легкі босоніжки на низенькому підборі.
— Так буде достатньо… — тихо прошепотіла вона, відчуваючи легке хвилювання, але водночас і заспокоєння. Цей вечір не вимагав показної вишуканості. Він хотів її такою, якою вона є.
Вона взяла щоденник, акуратно поклавши його в сумку, і глибоко видихнула. Кожен крок до виходу з дому здавався важливим, але водночас простим і легким.
На вулиці вже чекало таксі. Водій привітав її, відкрив двері, і вона обережно сіла, відчуваючи легкий тремтіння в серці.
— До ресторану «Фашинебель»? — спитав водій, перевіряючи адрес.
— Так, будь ласка, — відповіла Еліс тихо, і таксі плавно рушило вулицями міста, відчиняючи перед нею шлях до вечора, який обіцяв бути не лише пафосним, а й трохи чарівним.
Вона опустила погляд на сукню, на щоденник, який тепер був готовий до повернення в руки власника, і відчула легкий передчутливий трепет. Щось у цьому вечорі вже відчувалося незвично, і нитка, що тягнула її до нього, наче тихо смикала за серце.
Таксі плавно їхало далі, і за вікнами повільно змінювався світ, готуючи їх обох до вечора, який може назавжди змінити їхні історії.
Важкі двері ресторану «Фашинебель» відчинилися, і Еліс увійшла, трохи напружена, але спокійна. Її ніжна світла сукня і легкий макіяж робили її вигляд природним, невимушеним серед пафосної обстановки: кришталеві люстри, свічки на столах, легка музика в повітрі.
Офіціантка провела її до столика, де вже сидів Адріан. Він підвівся, стримано посміхнувся і протягнув руку в знак привітання.
— Еліс, радий вас бачити, — промовив він спокійним, але вражаюче впевненим голосом.
Вона трохи посміхнулася у відповідь і простягла щоденник:
— Ось, він відреставрований. Тепер все готово.
Він взяв його обережно, піднявши погляд на неї з легкою вдячністю, і вже в уяві будував план, як вразити її атмосферою ресторану, вишуканими стравами, всім пафосом вечора.
— Ви… зробили це? — промовив він, трохи занадто захоплено, — Це неймовірно! Мені довелося б… — він на мить завмер, — дякувати вам не просто словами. Я повинен якось віддячити…
Еліс нахилилася вперед, трохи посміхнувшись і тихо промовила:
— Це просто реставрація. Я повернула щоденник. Нічого надзвичайного. Не думаю, що за це потрібно так дякувати.
Він на мить замовк, його холодний погляд пом’якшав. Вона не приймала пафос, не ставила його на п’єдестал — і саме це трохи збило його з пантелику.
— Хм… — тихо промовив він, — розумію. Але, чесно кажучи, важко не захоплюватися тим, як ви працюєте. Це більше, ніж просто реставрація…
— Можливо, — відповіла вона спокійно, — але для мене це робота. Я завжди так ставлюся до старовинних речей. Вони заслуговують на увагу, не на мої хвилини слави.
Вона сіла навпроти нього, і їхні погляди зустрілися. Холодний суворий чоловік, який звик до контролю і похвал, зустрів її легкість і щирість. Вона не шукає захоплення, а він звик його дарувати.
Світло ресторану ледь відбивалося від кришталевих келихів і свічок, коли Адріан нахилився трохи ближче, спостерігаючи за Еліс. Його голос був спокійним, холодним, але з тихим викликом:
— Ти добре впоралася зі щоденником, Еліс… — почав він, неначе випадково, — Але… я мушу зрозуміти дещо інше. Ти нещодавно активувала… контракт, так?
Еліс підняла брову, трохи здивована, але намагалась зберегти спокій:
— Я не зовсім розумію, про що ви говорите.
Він трохи посміхнувся, майже грайливо:
— Можливо, ти сама не до кінця усвідомлюєш, що це… — його погляд став твердим, — ти зв’язала себе з силою, яка далеко перевищує твоє розуміння.
Вона нахилилася назад, напружено стискаючи руки на колінах:
— Ви намагаєтеся мене налякати?
Адріан нахилився ще ближче, ледве помітно стискаючи кулак під столом:
— Я не намагаюся. Я демон. Я можу запропонувати тобі все, що забажаєш… дорогий одяг, ювелірні вироби, діаманти, величезні суми грошей, будинок, навіть свободу… тільки відмовся від цього контракту.
Еліс відчула, як кров піднімається до обличчя. Її очі спалахнули, серце забилося швидше:
— Ви… ви не розумієте! Я не для цього робила свою роботу! Я не збираюся продавати себе чи свої рішення за багатство чи розкіш!
Він нахилився ще ближче, спробувавши холодною впевненістю заглушити її гнів:
— Тоді ти ризикуєш…
— Я не боюся вас! — різко перебила вона, стрибаючи зі стільця. — І не збираюся підкорятися вашим вимогам!
З усім пафосом ресторану, з блиском свічок і дзвоном келихів навколо, Еліс, червона від гніву, різко піднялася і вибігла з ресторану, залишивши Адріана сидіти на місці з тишею, яка оголосила першу справжню поразку його холодної стратегії.
Він дивився, як вона зникла за дверима, і вперше за довгі століття відчув легкий подих непередбачуваності.
— Добре… — прошепотів він сам до себе, — тепер гра стає цікавішою.