Еліс2

 
Адріан Талмарис сидів за своїм столом у кабінеті, темрява навколо нього була глибокою, а повітря важким від тиші. Папка, яку тримав Калиб, лежала перед ним — акуратно впорядкована, із записами, фотографіями, нотатками та особистими справами дівчини, яку вони шукали протягом кількох днів.
Калиб тихо поставив останні документи на стіл, не порушуючи порядку:
— Усе, що вдалося зібрати, пане. Особисті дані, маршрути, контакти… навіть маловідомі місця, де вона могла з’явитися.
Адріан відкрив папку, перебираючи сторінки, фотографії і записи. Його холодний погляд ковзав по деталях, і раптом він зупинився. Перед ним було обличчя, яке він вже бачив — у кав’ярні, випадково, ще до того, як почався збір інформації.
Він нахилився ближче, губи стиснулися в тонку лінію. Дівчина на фотографії була невеликого зросту, тендітна, з рудим волоссям, що спадало легкими хвилями до плечей, і зеленими очима, які випромінювали невинність і цікавість одночасно. Її миловидне личко мало таку ніжність, що навіть холодна свідомість Адріана відчула непомітний поштовх — нитка сувою, яка тремтіла у просторі, тепер повністю пояснювала все.
— Калиб, — промовив він тихо, майже непомітно, — ти перевірив, чи це дівчина… із кав’ярні?
— Так, пане, — відповів Калиб. — Її дані співпадають. Це та сама людина. Власниця сувою, який активував зв’язок.
Адріан закрив папку і поклав руки на стіл. Його погляд залишався холодним, але всередині щось змінилося — нитка, яку він відчував, тепер була більш щільною, майже живою. Він пригадував її постать у кав’ярні, той короткий момент зустрічі, і невеличке здивування, що прокинулося разом із ниткою.
— Так, — тихо промовив він сам до себе. — Тепер усе стає на свої місця.
Він відчув, як холод, що завжди був його щитом, злегка відступає перед цією несподіваною ниткою, що зв’язала його з Еліс Доган. І хоч він не дозволяв собі емоцій, кожен сантиметр простору кабінету нагадував: ця справа вже перестала бути простою — вона стала особистою.
Таємниці 2
Сонце яскраво освітлювало вулиці міста, і світло заливало кабінет Адріана, проникаючи крізь великі вікна. Він стояв біля столу, руки схрещені на грудях, а Калиб розклав перед ним документи — акуратно впорядковані папки, кожна сторінка яких містила деталі життя Еліс Доган.
— Пане, — промовив Калиб, передаючи папку, — ось усе, що вдалося зібрати. Біографія, освіта, робота, контакти, звички. Майже нічого не пропущено.
Адріан взяв папку, відкрив перші сторінки і почав переглядати. Його холодний погляд ковзав по рядках, але кожне слово наповнювало інформацією, що давала змогу скласти повну картину:
— Сирота, — пробурмотів він тихо. — Вижила сама. І зробила це не просто… а з гідністю.
— Так, пане, — кивнув Калиб. — Вона змалку навчалася самостійно. Поступила в хорошу школу, де вчилася на відмінно, потім університет — відмінні оцінки та стипендія. Після цього — інститут, робота, що поєднує любов до старовини та реставрації. Всі досягнення власними силами.
Адріан повільно перегорнув сторінки: фотографії з університету, сертифікати, нагороди, короткі нотатки від викладачів, які згадували її старанність і витримку. Він помітив, що навіть у дрібницях простежувався характер — сила волі, уважність, невимушена ніжність.
— Вона не просто фахівець, — промовив Адріан, дивлячись на фото молодої Еліс, що посміхалася у парку біля бібліотеки. — Вона сама вибудувала своє життя. І, судячи з усього, ніхто не міг на неї вплинути.
Калиб нахилився трохи вперед:
— Вона надійна, самостійна, рішуча. І здається, що жодна нитка долі не може легко зламати її.
— Це те, що мені цікаво, — тихо промовив Адріан, закривши папку. — Людина, яка створила своє життя сама… і одночасно прив’язана до чогось стародавнього і невидимого.
Світло сонця грало на поверхні папки, відбиваючись у його очах, і Адріан відчув, що нитка, яка зв’язує його з Еліс, тепер має форму конкретної людини — тієї, що була не лише майстром пергаментів і сувоїв, а й силою власної волі та внутрішньої витримки.
— Добре, Калиб, — промовив він нарешті, — залишимо це тут. Я мушу зрозуміти, що робити далі.
Калиб кивнув і відійшов, залишивши Адріана наодинці з папкою, що містила історію життя, здобутків і самостійності Еліс Доган — і нитку, що тихо тремтіла між ними.