1.2 Робота та несподіванки

Адріан Талмарис йшов тихими вулицями міста, одягнений у довгий темний плащ, що майже зливався з ніччю. Калиб ішов трохи позаду, контролюючи інформаційний потік та слідкуючи за найменшими ознаками, які могли б вказати на місце перебування зниклої.
— Нічого не відчуваю поки що, — коротко промовив Калиб, його очі пробігали по всіх дверях, вікнах і тінях. — Можливо, вона не залишила слідів у публічних місцях.
Адріан не відповів одразу, він відчував щось інше — тонку нитку, що тяглася крізь місто, холодну і невагому, але при цьому надзвичайно живу. Серце його не тремтіло, але свідомість відразу підказала: джерело — поруч.
Вони наблизилися до маленької кав’ярні, де ледь світилися лампи і доносився запах свіжозвареної кави. І тоді він її побачив.
Еліс стояла біля прилавка, спостерігаючи за новинами на телефоні. Сувій, який ще вранці ненавмисно активував давню нитку зв’язку, був схований у сумці. Вона навіть не підозрювала, що хтось вже відчуває її присутність.
Адріан зупинився на кілька секунд, просто спостерігаючи. Його холодний погляд пройшов крізь натовп, не пропускаючи жодного руху. Калиб помітив зміну його постави:
— Що ви відчули? — тихо спитав він.
— Певний джерело енергії, — відповів Адріан рівним голосом. — Не та, що стосується зниклої, — додав він, ледве помітно нахиливши голову у бік дівчини. — Але вона тут, поруч.
Еліс підняла голову і їх погляди зустрілися. Вона відчула короткий, але дивний холод, який пробіг по спині, а він, мовчки, зробив крок вперед, не зводячи очей з її обличчя.
Калиб нахилився трохи вперед, тихо шепочучи:
— Вона не має відношення до справи.
— Я знаю, — відповів Адріан, не відводячи погляду. Його інтерес був іншого роду — нитка тремтіла сильніше, ніж слід було б, і холод у грудях підказував: ця зустріч не випадкова.
Еліс, трохи розгублена, відступила назад, майже не помічаючи, що її сумка з сувоєм під вагою руху трохи змістилася. Він помітив це миттєво, але не зрушив ані на крок — просто спостерігав.
— Пане, нам треба рухатися далі по сліду зниклої, — обережно нагадав Калиб, відчуваючи, що нитка веде його не туди, куди планувалося.
Адріан повільно відійшов, ледве помітно, не відриваючи погляду від Еліс:
— Так, але залишимо очі відкритими. Ця нитка… — він промовив, ледве відчутно, — вона щойно змінила наш порядок.