Зізнавшись у своїй слабкості, людина стає сильнішою.
©Оноре де Бальзак
Бувають хвилини – ридати так хочеться.
О ні...Не ридати...Кричати щосили.
І сльози повільно і тихо так котяться,
І втримати все не маєш вже сили.
Коли щось у грудях повільно стискається,
І тяжко, так тяжко стає на душі,
Коли уся радість і сміх десь ховаються,
І так же ховаються, що їх не знайти.
Кричати так хочеш, а мусиш мовчати,
І витерши сльози, стримуєш біль.
І далі продовжуєш слабкість ховати
Та знову приймаєш на рани сіль.
І так все по колу: щоночі, щодня.
Бронею ховаєш, що так наболіло.
Встаєш ти, зібравши всю силу в кулак,
Й повторюєш мовчки, що в слабкості – сила.
Відредаговано: 09.07.2020