Вокзал

        З самого початку нашого життя, і до його кінця, нас оточують різноманітні запахи. Це по суті навіть не залежить від нашої волі. Поки ми дихаємо, ми живемо. Вдихаючи повітря ми автоматично, і не замислюючись над цим, відчуваємо запахи, (випадки, коли через травму чи вроджене каліцтво наші рецептори не працюють тут не розглядаються).

       Напевно, зараз більшість людей не звертає на запахи належної уваги. Принаймні мені здається, що наші древні пращури, були, на відміну від нас, значно ближче до природи, і відчували запахи краще, і звертали на них більше уваги. Охота, чи навпаки переховування, необхідність визначити якість їжі чи води, тощо, все це вимагало від людини регулярного застосування свого носа, бо від цього могло залежати життя.

       …

            Не пам’ятаю точно, коли я став більш уважно ставитись до ароматів, що мене оточують. Це важко якось точно відмітити, адже вони постійно навколо,  крім того, разом з тим як людина дорослішає, то змінюється її ставлення до цього явища.

      Мені завжди здавалось, що маю досить гарного нюха. Навіть коли я ще палив (десь читав, що паління суттєво погіршує сприйняття рецепторів носа), то досить добре розрізняв хто (що?) чим пахне.

      Звичайно я не пам’ятаю запаху материнського молока чи пологового будинку, але все ж таки я був досить  малим, коли почав ідентифікувати запахи не просто за критерієм, подобається чи не подобається, а системно, пов’язуючи з місцем чи з подіями. Можливо роки в три чи трохи раніше.

     З того дитинства в мене залишилось два аромати, грубий, штучно-хімічний, густий аж смолянистий й водночас терпкуватий запах креозоту на невеличкій залізничній станції, куди приблизно о четвертій ранку мене сонного виносили з потягу, аби йти до автобуса, що їхав до містечка в якому жили бабуся з дідусем, та характерний тваринний запах приміщення цирку, до якого мене відносно часто водили батьки в дитинстві.

      Надалі, запах креозоту дуже добре викарбувався в моїй голові, тепер навіть можу його уявляти. Цей запах для мене обов’язкова ознака залізничного вокзалу, подорожі та мандрів. Цей запах - те, що відрізняє залізничний вокзал від будь-якого іншого вокзалу. Цей запах супроводжував мене в роки навчання в іншому місті. Я не сплутаю його ні з чим, навіть із заплющеними очима. В метро він (запах креозоту) також є, але не такий. Гадаю, та навіть впевнений, що міг би розрізнити де я знаходжусь в метро чи на залізничній станції, саме по запаху. Здавалося б, в чому різниця? А є. Хоча, напевно, на вокзалах та залізничних станціях аромат креозоту відчувається менше оскільки, перетинається з іншими пахощами та смородом залізничних вокзалів і тому відрізняється від запахів метро. Метрополітен – це міський транспорт. Проїзд на ньому у мене особисто, не викликає відчуття подорожі чи мандрів, бо яке б велике та розгалужене не було метро і скільки станцій не проїдь, ти залишаєшся в тому ж місті. А вокзал – зовсім інше. Влучно було визначено геніальними авторами «Дванадцяти стільців» вокзал як «смугу відчуження», ступаючи на яку людина часто змінює своє життя. 

     …

     Взагалі запах вокзалу  той ще аромат, а точніше коктейль ароматів. Несмачний коктейль, що досить легко звалить з ніг непідготовлену особистість, наприклад карбідовий самогон з міцним пивом і контрольний ковток кріпленого вина. Чого тут тільки немає. Згаданий вище креозот це лише глобальний фон, який відрізняє залізничний вокзал від автовокзалу. Обов’язкові складові вокзального коктейлю ароматів, це немиті людські тіла, харчі взяті з собою  в дорогу економними пасажирами з дому та харч, що продається (а часто й виробляється) прямо на вокзалах.

     Начебто нормальна людина перед дорогою зазвичай повинна помитись, звідки б взятись запаху (а часто смороду) поту, але вокзали пронизані ним наскрізь. Загадка в принципі нескладна, і навіть не загадка. Тут же не лише ті хто від’їжджає, але й ті, хто вже приїхав, тобто пробув кілька годин чи діб в транспорті, тут і транзитні пасажири, що вже довго їдуть з пересадками, а ванну чи душ прийняли лише на початку шляху. По сезону – дачники та заробітчани, вихідними – студенти та солдати. Працівники вокзалу, залізничники та патрульно-постова служба – багато хто в давно не праній формі. А ще безхатьки, жебраки та цигани – від цих вічних супутників вокзалів за визначенням тхне як з вигрібної ями (а деякі ями, мабуть, до них і не дотягують). Всі ці категорії громадян на вокзалі обов’язкові, від них нікуди не подітись, як і від ароматів, що вони розповсюджують.

      Їжа, будь то домашня чи на продаж, непринципово, пахтить однозначно. Чомусь в дорогу з собою наші люди завжди беруть їжу. Знову не втримаюсь та ще раз згадаю І. Ільфа та Є. Петрова «Пасажир дуже багато їсть. Прості смертні ночами не їдять, але пасажир їсть і вночі». В дорогу їжі беруть багато. Завжди більше ніж треба. Завжди їжу з сильним запахом, не інакше як з метою похизуватись перед сусідами по вагону. Раніше, в радянські часи та в перші роки після розпаду СРСР, тобто в бідні роки вічного дефіциту на все куди не кинь, беззаперечним лідером харчового набору пасажира було варене яйце. Хоча вірніше сказати переварене. Господині чи чоловіки-одинаки варили яйця перед поїздкою, варили подовше, щоб вийшло як кажуть «в круту», аби не розчавити ще по дорозі на вокзал. Чистити цей наїдок намагаються акуратно, над газетою. Під час руху в поїзді ні фіга з цього не виходить, це ж зрозуміло, коротше, всі, напевно неодноразово, бачили шкарлупу від яєць в залізничних вагонах, і клас вагону неважливий - є всюди. Варена самостійно, а у більш заможних, копчена покупна курка, загорнута в кілька газет (поліетиленові пакети в радянському минулому страшний дефіцит, їх навіть прали після використання), хліб. Як варіант, порубане сало, смажені котлети, свіжі огірки та помідори, цибуля (часник, це не культурно, бо буде запах, а цибуля - це ж «Шанель № 5»), солоне та солодке печиво, цукерки (треба ж з чимось чай пити). Все це починають їсти негайно, відразу після посадки, іноді поїзд ще не рушив, а можна почути як об стіл в купе чи плацкарті розбивають яйце, ну і звичайно запах. В теперішній час продуктовий набір дещо змінився, чи правильніше сказати він став більш різноманітним. Народ став більш заможним з одного боку, поняття дефіцит, принаймні стосовно харчів, взагалі зникло, отже тепер більшість віддає перевагу вже готовим продуктам. Це різноманітні ковбаси, м’ясні копченості та сирні нарізки, це горішки, чіпси, сухарики, сушені морепродукти. Все це теж страшенно пахтить. Правда пакування від цих ароматів захищає досить надійно. Але правда також, що цей захист, дійсний лише до відкриття. Потім – вибух ароматів. Сучасні харчі провинні гарно продаватись, а це значить, що вони повинні сильно пахнути (а так хочеться написати смердіти), підсилювачі смаку та запаху вірно служать підвищенню продаж.