Глава 3

КІРА
— Кіра пішла не з власного бажання. Це я її змусив, щоб вона не сиділа вдома, — я підняла голову й подивилася на Кая. Він узяв провину на себе, хоча моя мати все одно зробить винною мене.
— Кай, ти тут ні до чого. Кіра мала відпрацювати своє покарання, — ну, про що я й казала. Кай же хороший, а я — погана. Ще одна причина, чому я його ненавиділа.
Кай без зайвих слів устав з-за столика й акуратно взяв мене за руку, щоб я теж піднялася, а потім поклав руку мені на талію й повів до свого мотоцикла.
Коли ми відійшли на пристойну відстань, Кай нарешті мовив:
— Знаєш, твоя мама мене завжди бісила. Ти чудова донька, завжди її слухаєшся, але вона постійно знайде причину, щоб тебе насварити.
Від цих слів я була трохи в шоці. Я то думала, Кай любить, коли його нахвалюють, особливо моя мати, але виявляється, його це... ну, ніби як бісить.
— Ти не любиш, коли тебн хвалять? — ми підійшли до місця, де Кай припаркував мотоцикл, і він знову почав надягати на мене шолом.
— Мене це бісить. Підніми голову, щоб я міг застебнути шолом, — я слухняно піднімаю голову, поки Кай порпається із застібкою.
Він нарешті застебнув мій шолом і тепер надягає свій, а я тим часом сиджу на задньому сидінні мотоцикла.
Я не знаю як, але Кай мені завжди піднімає настрій. Неважливо, що це буде: просте слово, жарт, комплімент, дотик чи турбота.
— А куди ми їдемо цього разу? — я дивлюся на Кая й чекаю, коли він сяде на місце водія, щоб обійняти його... ну, або як він сказав, триматися за нього. За той час, поки ми їхали сюди, я встигла «облапати» прес Кая з усіх боків — сам винен, що вдягнув обтислу футболку. На дотик він ще кращий, ніж на фото.
— Побачиш. Тобі сподобається. І не стискай мене так.
— А якщо я впаду? — Кай хрипко розсміявся, і від цього звуку в мене в животі затріпотіли метелики.
— Не впадеш. Ти цього разу занадто сильно вхопилася за мене, послаб хватку, — за його наказом я трохи послабила хватку, так стало навіть затишніше. Кай опустив візор свого шолома рукою в моторукавичці й зрушив мотоцикл із місця.
Хвилин через двадцять ми приїхали на якесь поле. Уже настали сутінки, і, чесно кажучи, мені було трохи лячно.
Хоч Кай і покаявся мені в дитинстві, що ніколи не скривдить мене, але йому тоді було шість, а мені — п'ять.
Я так і сиділа й думала, навіщо Кай мене сюди привіз, але потім він зняв із мене шолом, і коли я знову мала чіткий зір без темного візора, побачила дивовижний захід сонця.
— Красиво, правда? Особливо коли тут захід або світанок. Я часто сюди приїжджаю, коли хочу ненадовго ізолюватися від суспільства, — я дивлюся на Кая, який стоїть поруч із шоломом у руках. — Вставай, зараз дещо покажу.
Я слухняно злізла з мотоцикла, і поки Кай ставив шоломи на моє місце, розглядала сонце, що повільно сідало.
— Сідай на бак, — я почула голос Кая, який перервав мої роздуми.
— А... як? Де? — він дбайливо взяв мене за талію й підніс, як дитину, на руках, а потім сів на своє місце, тоді як я опинилася перед ним.
— Ось так, — Кай дивився мені просто в очі й при цьому тримав руки в мене на боках. Він легенько штовхнув мене, так, щоб я поклала спину на кермо й дивилася в небо.
Я чудово розуміла, який зараз вид відкрився Каю. Мій оголений живіт аж нижче зони пупка, оскільки шорти були не на дуже високій посадці, а топ досить короткий.
Я відчула теплі губи Кая у себе на животі, які залишали легкі, ніжні поцілунки. Коли він дійшов до сережки на моєму пупку, то легенько відтягнув її зубами — це був просто нестерпний біль через свіжий прокол.
— Боляче...
— Пробач, я більше так не буду, — Кай знову почав ніжно цілувати мій живіт, і м'язи цього разу напружилися під його дотиками. — Розслабся, я ж не зроблю чогось такого, чого ти не хочеш.
Я все ж розслабилася й насолоджувалася ніжними дотиками чоловічих губ.
— Подобається?
— Так... — тихо відповіла я із зітханням. Усе ж, коли я розслабилася, стало ще приємніше.
Уже значно стемніло, коли Кай відсторонився й акуратно почав мене піднімати.
— Їдемо додому, а то холодно, ще занедужаєш, і це буде на моїй совісті, — Кай дістав зі своєї сумки телефон і вручив мені зі ввімкненим ліхтариком: — Світи мені, поки я застібатиму тобі шолом.
Я робила так, як він мені наказав, але зрозуміла, що мені стало до жаху страшно.
— Кай... мені страшно...
— Чому? Я ж поруч. Якщо щось — битимуся, не дам тебе в образу, — Кай вдягнув свій шолом і знову допоміг мені сісти на заднє сидіння. — Тебе відвезти одразу додому чи ти ще хочеш прогулятися містом?
— Я не хочу додому, — чесно й тихо відповіла я. — Там мати, а вона мене сильно лаятиме за сьогоднішнє...
— Хочеш, можеш ночувати в мене. Місця в моїй квартирі багато, заважати ти мені не будеш, — Кай сів на місце водія, увімкнув фари й обернувся до мене: — Хочеш?
— Так...
— Ну то все, сьогодні ночуєш у мене, — він опустив свій візор, і ми поїхали назад у місто.
Ми приїхали до будинку Кая хвилин за тридцять. Чесно, за сьогодні я втомилася, та ще й коліна болять через «покарання», тому в передпокої я одразу сіла на пуфик.
— Втомилася? — запитує Кай, коли я нахилилася, щоб зняти кросівки.
— Так, і ще коліна болять через те, що мати мене покарала, — Кай забирає в мене кросівки й ставить на полицю для взуття разом зі своїми.
— Іди сюди, — він бере мене на руки й несе в якусь кімнату — як я зрозуміла, це спальня.
— Відпусти, я важка! — Кай саджає мене на ліжко, а сам відчиняє шухляду в тумбочці й щось шукає.
— Ти легесенька.Навіть не моя робота вага, тож не хвилюйся щодо цього, — він дістає якусь мазь, сідає переді мною на карачки й починає мазати мені коліна.
— Дякую... Про мене ще ніколи так не дбали, — Кай посміхається, і на його щоках з'являються ямочки. Я знаю, що ці ямочки з'являються на його щоках, коли він посміхається щиро.
— Радий бути першим нормальним хлопцем у твоєму житті, — Кай піднімається й кидає мазь на тумбочку. — Помажеш ноги ще вранці, — він підходить до шафи й дістає звідти білу футболку, яку дає мені: — Я йду в душ, ти поки перевдягнися й можеш роздивитися довкола. Коротше кажучи, почувайся як удома.
Кай виходить із кімнати, залишивши мене одну. Не знаю, скільки я так просиділа, але Кай ще не повернувся, тому я зі спокійною душею почала роздягатися.
Коли залишилася в самих трусиках, вдягнула футболку, яка пахне Каєм. До ранку, мабуть, цей запах в'їсться мені в шкіру. Футболка сягає мені середини стегна, але добре те, що вона прикриває все, що треба. Свій одяг я акуратно склала на краю ліжка й, вставши біля дзеркала на повний зріст, почала розплітати волосся.
Футболка була на мене досить вільною, але злегка облягала стегна.
Скільки себе пам'ятаю, я завжди була трохи пухкенькою. Мати мені втирала, що це жир, що мені треба ховати свою фігуру, але років у п'ятнадцять я зрозуміла, що в мене красива тілобудова: трохи великі груди, вузька талія й злегка округлі стегна. Мені казали сестра й тітка Ліда, що фігура в мене прекрасна.
Я ніколи не могла зрозуміти, чому мені це каже мама Кая. Може, просто тому, що бачила, як до мене ставиться мати. Ну й загалом ця жінка була дуже доброю.
Я виходжу зі спальні й іду... ну, кудись. У будь-які двері я боюся заходити: ануж натраплю на голого Кая в душі, а в мене немає особливого бажання бачити його таким,і хто взагалі знає, чим він там у душі займається, не всі ми святі.
У результаті я пішла на кухню, яка об'єднана з вітальнею. Квартира в Кая простора, ну й тут прибрано, а не так, як я іноді приходила в його кімнату, коли він ще жив із батьками, і там був просто... ну, свинарник, так би мовити: усе розкидано й узагалі біс знає що де лежить.
Я почула, як скрипнули двері, і коли підняла голову, побачила, як він виходить із ванної кімнати. Він був із мокрим волоссям, що спадало йому на лоб, і в піжамних штанях у чорно-білу клітинку, які були низько опущені — так, що видно резинку білизни Calvin Klein. А, ну й ще на додачу з голим торсом.
Я просто стою й, як найсправжніша дурепа, витріщаюся на нього, та так, що навіть не помітила, як він опинився переді мною.
— Розглядаєш мене? — Кай стояв переді мною зі схрещеними руками на грудях і дивився тепер мені вже просто в очі.
— З чого ти взяв, що я дивлюся на тебе? Якщо ти красивий, це не означає, що тебе одразу мають усі розглядати.
Навіщо я сказала, що він красивий?! Це тільки викликає в нього підозру.
— Значить, витріщалася, — тепер уже я стояла зі схрещеними руками на грудях, щоб прикрити твкрді соски від очей Кая, а він притиснув мене до кухонного столу, поставивши руки по обидва боки від мене. — Просто зізнайся, і я відпущу.
— Так! Тепер відпусти, я хочу пити, а то ще в непритомність зараз упаду! — Кай відступив, і я майже втекла від нього до кухонної шафки, де зазвичай стоять кружки й склянки. Вот тільки вони вище за норму, і я не можу дотягнутися.
Ну, без Кая не обійшлося. Він підійшов ззаду й допоміг дістати мені склянку, а потім, не відступаючи, набрав мені води й простягнув. Я вихопила склянку в нього, і на секунду наші пальці торкнулися — від цього моїм тілом пройшов електричний розряд.
Я заглитом випила воду — чи то від хвилювання, чи то від жару, який з'явився в моєму тілі через те, що я побачила оголеного Кая. Він забрав у мене склянку й, сполоснувши, повернув на місце.
— Проголодалася?
— Так...
— Будеш карбонару? — Кай дістає з холодильника все, що йому потрібно, і, як я зрозуміла, збирається готувати.
— Мені не можна такого...
— Кіра, від того, що ти нормально поїси, нічого не станеться, — Кай знав, як моя мати зазирає мені в рот і не дозволяє нічого їсти, крім фруктів, овочів та іншої корисної хріні.
— Добре... А можна я якийсь фільм подивлюся? — я кивнула в бік вітальні, де стояв телевізор.
— Так, я ж казав: почувайся як удома.
Поки я вибирала фільм, у мене розквітли дитячі спогади, пов'язані з Каєм. Скільки його пам'ятаю, він завжди якось про мене дбав. Особливо мені запам'ятався момент з вечері в ресторані, коли ми були з нашими мамами.
Моя мати тоді, як завжди, не дозволила мені самій вибрати, що я хочу з'їсти, і замовила якийсь жахливий зелений салат і жахливо несмачний сік.
Я тоді взагалі не їла: просто хотіла нормальної їжі, а не почуватися якоюсь козою в полі. Ну й коли наші мами відійшли, Кай згодував мені свій стейк, а сам сидів голодний і поглядав увесь вечір на мене, ніби перевіряючи, чи все зі мною в порядку. Було це не так давно, десь півтора року тому, але й до цього Кай завжди нишком підгодовував мене «забороненою» — ну, власне, для мене — їжею, поки моя мати не бачила.
Мені подобалася його турбота, але іноді він казав мені якісь підколи й образи, через що мені було досить прикро. Ну й якось раз я розплакалася перед ним через те, що він обізвав мене — мені тоді було років п'ятнадцять, — а він мене заспокоїв і почав казати, що він ідіот і більше так не буде. Свого слова він дотримався, тільки іноді жартував.
Але він завжди був добрим до мене, скільки я його пам'ятаю.