Розділ 18

Від принца несло вогнем і димом, як і від кожного фенікса десь з годину після польоту. А ще від нього віяло відчайдушністю. Впертою. Нахабною.

– Ви вже залишаєте такий чудовий бал? – не звертаючи уваги на свого брата, що висився позаду, хижим посміхом розплився він до дівчини. – Вам не сподобалось?

– Здається, я попереджав, що вейрі Тамеріс зможе відвідати бал не більше, ніж на дві години, – попри ігнорування власної присутності, відповів йому Бреннар. – А я завжди дотримуюсь свого слова і вимагаю цього від інших.

Та принц продовжував удавати, що не тільки не бачить, а й не чує брата – потягнувшись до руки дівчини, він обережно сховав її у своїх долонях та, зазираючи до очей кольору зоряної ночі, перепитав:

– А ви самі хочете піти звідси?

Вона хотіла піти звідси. Дійсно хотіла. Але ще більше хотілось дошкулити командору. Тому, висмикувати руку вона не стала. Навпаки, мило усміхнулась до принца:

– Ви ж розумієте, що я, як учень командора тіневарти, не маю права порушувати дисципліну. І, як би мені не було шкода, маю підкоритись.

Посмішка Верана стала ще більш хижою й він нарешті перевів погляд на брата:

– А ми попросимо зараз нашого командора виявити трохи більше милості й дозволити  його чарівній учениці отримати ще краплю задоволення, якщо тільки танок зі мною ним є.

– Ви чудово танцюєте, Ваша Високосте! – Саолін навмисне акцентувала на слові «чудово», потилицею відчуваючи, як командора розпирає від злості. – І кружляти з вами цією прекрасною залою – для мене велика честь.

– В такому разі, – принц нахабно потягнув дівчину назад до зали, – ми вкрадемо ще один танок. Гадаю, дисципліна від цього надто не постраждає.

Бреннар палав страшенним бажанням виволокти свою вперту полонянку з зали силою, але влаштовувати показовий скандал на королівському балу – було не найкращою ідеєю. І, якщо раніше він просто дратувався на шпильки з боку брата, то зараз ладен був спопелити його. Не тому, що той посмів підбити його ученицю до порушення наказу свого наставника – тому що, торкався її! Ще б зрозуміти – відколи це стало для нього важливим… Коли вперше зазирнув до зляканих очей кольору ночі? Коли відчув її вогонь в собі? Чи, коли торкнувся манких вуст поцілунком?

Командор розлючено мотнув головою: маячня! Все маячня! Надто ладно в неї все виходило. Зіткнулась з ним і вже танцює зі спадкоємцем трону, попри почуте. На що розрахунок? Стати коханкою принца? Чи, дійсно підібратись до королівської сім’ї якомога ближче, щоб знищити всю одним ударом? Й останнє було найвірогіднішим.

Тепер Бреннар стежив за кожним її рухом з особливою прискіпливістю. За кожним порухом тендітної руки. Граційним поворотом голови. Вигином стрункого стану. За найменшою усмішкою, котрою зараз вона обдаровувала його брата у відповідь на кожну почуту фразу. За сяючими очима. Вона насолоджувалась. Святковою миттю? Чи перемогою?

Та, як тільки музика стихла, він рішучим кроком наблизився до пари й досить безпардонно вихопив руку дівчини з долоні брата:

– Я достатньо вже дозволив розслабитись. На цьому все! – Бреннар ледь не з силою смикнув на себе дівчину, але рука Верана миттю лягла на його зап’ясток, міцно стискаючи його.

– Можливо, на навчальному майданчику вейрі Тамеріс – твоя учениця, – його слова лунали тихо, але досить погрозливо. – Але тут і зараз вона – гостя балу. І я, як член королівської родини, вимагаю шанобливого до неї ставлення.

Відчуваючи, що ситуація загострюється, а між братами починає палати, Саолін обережно торкнулась пальців принца і стримано всміхнулась йому:

– Його Світлість Рунар має рацію: обіцянки варто виконувати, а дисципліна – найголовніше у навчанні. Але я вдячна вам за чудовий вечір і чарівний танок. Це було незабутньо, Ваша Високосте.

Помітивши, що на них починають звертати зайву увагу, Бреннар не надто войовниче та все ж вивернув руку з хватки брата:

– Сподіваюсь, питань більше немає? Чи хочеш оголосити їх на всю залу? – так, він користався тим, що Веран боявся зайвий раз викликати гнів батька і, коли на того не діяли ніякі інші аргументи, заганяв до кута останнім і найвагомішим… Поки що найвагомішим.

– На відміну від тебе, – принц наблизив обличчя до братового й постарався промовити так, щоб його слова почули лиш двоє: – я не збираюсь псувати настрій цій милій дівчині. І дуже сподіваюсь, що в тебе стане благородства не відіграватись на ній за свою поразку.

– Я ніколи не програю, братику! – посмішкою командора можна було каміння трощити – такою вона була нищівною. Але він все ж утримався від різких дій і, обережно взявши Саолін за руку, поклав її собі на згин ліктя. – Щасливо розважатись далі!

Бреннар повів дівчину на вихід, крокуючи навіть дещо недбало – з боку ніхто і не здогадався б, які шторми в цей момент вирували у нього всередині. Руйнівні! Але він витримав до самого подвір’я, де наказав привести його Лейма.

– Поїдеш зі мною верхи! – гнівно процідив супутниці, що мовчки спостерігала за виверженням іскор з нього.

Саолін розуміла з-за чого бісився зараз командор, але її й саму злило його ставлення до неї: спочатку гримав, потім цілував, заспокоював і… принизив, давши зрозуміти, що все це лиш заради того, аби побачив принц. Тому, бажання зробити щось наперекір йому – було незборимим. І розізлити його вдалось. Навіть дуже розізлити.

Вороного скакуна привели досить швидко, й дівчині довелось їхати притиснутою до грудей командора. Його гаряче дихання збурювало її волосся на потилиці. Його серце нервово стугоніло їй в лопатку. А його п’ятірня впиналась їй в сонячне сплетіння. І все це перемішувало думки, не даючи вчепитись хоча б в одну, та змушувало власне серце стрибати, мов навіжене, при кожній згадці їхнього поцілунку. Несподіваного, шаленого і… такого невчасного.

Та всі спогади розлетілись в одну мить, коли командор зупинив коня біля незнайомої будівлі й практично зісмикнув дівчину з сідла, грубо потягнувши до входу.