Розділ 15

Саолін ніколи не була в центрі такої всеосяжної уваги. Її оцінювали всі: від простолюдинів, котрим випала честь бути запрошеними на бал, до знаті, що мусила бути присутньою. Хтось жер її заздрісними очима. Хтось – дуже й дуже неприязними. І не помітити хоч перші, хоч другі погляди – було неможливо. Хіба взагалі дивитись під ноги, але тоді починало здаватись, що в неї палає спина, і цього вона боялась найбільше, адже надмірне напруження могло спровокувати спонтанний викид вогняної магії. А після такого її вже ніщо не врятувало б.

І те, що майже поруч йшов командор тіневарти, впевненості не додавало – він же першим й спалить її, як тільки вона виявить свою подвійну сутність. Спалить, навіть, якщо після цього втратить власний вогонь. Та артефакт, котрий вона отримала з його рук, поки що надійно дозволяв контролювати власну силу, і це хоча б трохи заспокоювало. Проте, варто було зрозуміти, що її ведуть просто до королівського подружжя, як паніка почала підкочувати під горло досить гарячим клубком, стримувати котрий ставало дедалі важче. Здавалось, варто було їй розкрити рота, як з нього вирветься полум’я.

– Тримай себе в руках, – несподівано пролунало в неї над вухом дуже тихо – так, що вона ледве почула. Схоже, її напруга була достатньо кричущою, якщо це помітив командор. – І нічого не сприймай на свій рахунок. Просто ні-чо-го, – додав він, пошепки карбуючи останнє слово.

Гарна була порада – ще б нею скористатись. Її й так рознервувало після того, як вона випадково підслухала розмову братів й зрозуміла, наскільки велика між ними прірва ворожнечі, а, значить, з принцом варто бути більш ніж обережною, щоб не дати й найменшої зачіпки до його здогадки про іскру, котрою вона поділилась. А ще й і його зір, якщо вона правильно зрозуміла. Інакше, звідки йому знати про те, що старший брат почав був втрачати власне полум’я? Вона й сама володіла таким же, що й дозволило побачити те саме згасання. І тепер їй треба було дуже постаратись, аби принц не побачив те, що бачити не мав.

Та наближення до королівського подружжя вивітрило з голови Саолін всі думки разом. Королева – висока струнка жінка з темно-попелястим волоссям, що аж сяяло срібним блиском. І король – статурний чоловік, могутніми плечима якого розсипались чорне, мов непроглядна ніч, волосся з яскраво-брунатними пасмами. Чорно-димчасте вбрання, розшите темним сріблом, підкреслювало їхню належність до феніксів темного полум’я й виокремлювало на тлі знаті, котра одягалась в більш світлі й різноманітні тони. Вони обидва були справжнім живим уособленням величі королівської влади.

Їхні очі практично в унісон прискіпливо пробіглись фігурою дівчини, й владне подружжя одразу ж обдарувало її приязною усмішкою. В усякому разі, вона такою здавалась. Проте, для них це було звичною грою – однією на двох. І усмішка здавалась такою ж – спільною.

– Ваші Величності! – присіла вона в реверансі.

– Може, познайомите нас зі своєю чарівною супутницею? – королева зробила їй знак підвестись й повернулась до молодшого сина – рідного.

– Вейрі Саолін Тамеріс, – представив її принц і, витримавши інтригуючу паузу, додав: – Учениця нашого Бреннара.

Якщо в короля смикнулась на це лиш брова, то в королеви округлились очі:

– Учениця?! – вона перевела погляд на пасинка. – Ти взяв ученицю?!

– Вона була дуже наполегливою, – з абсолютно незворушним виглядом відповів Бреннар – жодної усмішки, жодної емоції в інтонаціях – його ніби заморозило в цих стінах.

– Але ж дівчина! Врятуй нас єдиний фенікс! До чого ми йдемо?! – королева дуже емоційно повернулась до чоловіка, торкаючись своїми витонченими пальчиками його ліктя: – Хіба в нас дозволено, щоб в бойові маги приймали дівчат?!

Стримано всміхнувшись, король шанобливо взяв її руку й схилився у поцілунку. Потім, випрямившись, він ще раз окинув зацікавленим поглядом супутницю принца:

– Якщо дівчина прагне цього і має відповідний потенціал – чому ні? Адже так, синку? – очі короля були повернуті до Бреннара.

– Абсолютно так, Ваша Величносте, – кивнув той. – Потенціал вейрі Тамеріс настільки ж великий, як і її бажання стати тіневартовою.

– Все це чудово! – вирішив повернути увагу до себе принц. – Але ми тут трохи за іншим – розважитись! Народ очікує початку балу, а ми з’ясовуємо незрозуміло що й навіщо. Мені здається, що рішення вейрі Тамеріс – її право, й не нам його обговорювати.

Те, з яким подивом на нього подивився командор, дало Саолін розуміння, що принц видав щось йому непритаманне. А це означало, що, або ж принц веде гру, в якій хоче здаватись тим, ким він не є насправді й лише для одного глядача – для неї, або ж він добре приховував свою істинність принаймні від брата. Але їй було б краще сприймати його гравцем, щоб не обпектись.

– Цілком слушно, – король, якось миттю втративши інтерес до супутниці сина, зробив знак розпоряднику і той закликав до тиші, після чого Його Величність урочисто оголосив бал відкритим, першим повівши в танок свою дружину.

– Ви ж пам’ятаєте свою обіцянку про перший танок? – відтіснивши Бреннара, буквально зазирав в очі дівчини принц.

Якби вона забула – їй би нагадали. А після, хай і короткого, спілкування з королівською парою – можна було взагалі забути про все на світі… з переляку.

– Звісно, Ваша Високосте! – злегка вклонившись, хотіла присісти в реверансі Саолін, але принц не дав їй цього зробити й, обхопивши однією рукою за стан, потягнув ледь не в центр зали, де зараз граційно кружляли його батьки.

– Вам подобається палац, Саолін? – дуже здалеку розпочав він розмову, легко ведучи свою партнерку.

– Палац вражає, – хоча б в цьому вона точно не покривила душею.

– Хотіли б тут жити?

А це питання буквально шмагонуло дівчину своїм підтекстом. Та за кого він її мав?! Хоча, першої зустрічі – саме такою і вважав. Але ж принц! Доводилось стримувати і лють, і вогонь:

– Це дуже недоречне питання, Ваша Високосте, – крижаним тоном (і його щастя, що не вогняним) процідила Саолін. – Але я віддам перевагу чесно заробити гроші своєю службою на власний будинок.