Розділ 11

Поки Бреннар очікував на прибуття наставника своєї підопічної, йому довелось все ж виконувати прописані в договорі пункти з навчання. Але, для початку, варто було з’ясувати – що вона вже вміла, адже, судячи з розповіді, наставник, окрім науки розшифровування тайнописів, теж вчив її бойової магії. Та перша ж перевірка показала, що навички в дівчини дійсно непогані, а от з реакцією було гірше, хоча й не критично: трохи поганяти – і з неї вийде цілком пристойний тіневартовий… чи тіневартова.

Дівчата не часто йшли на службу і, здебільшого, це були ті, хто також колись втратили своїх рідних під час останнього повстання. І бійці з них виходили цілком гідні тіневарти. А от чи не виростить він своїми руками ворога, котрий знатиме всі хитрощі, якими має володіти тіневартовий?

– На сьогодні досить! – криво всміхнувшись, кинув дівчині Бреннар, коли вона, вчергове не встигнувши ухилитись від удару закляттям, що імітувало паралізуючу блискавку, відлетіла під стіну тренувального майданчика. – Завтра після служби продовжимо, – він не подав їй руку – не хотів. Не міг. Здавалось, що кожне наближення до неї, змушувало його магію виходити з-під контролю. І з цим також варто було розібратись.

– А цілий день я чим займатимусь? – віддихуючись, поволі підвелась Саолін. – Ви обіцяли, що я отримаю дозвіл на відвідування королівського архіву.

Він, звісно, пам’ятав один з пунктів клятого договору, але сподівався, що вимотана тренуваннями, дівчина не скоро знайде сили займатись ще й записами. Схоже, помилився.

– Завтра я оформлю пропуск для тебе, і попереджаю – не намагатись проникнути до заборонених відділів. Я не збираюсь змагатись з законом, якщо ти його порушиш.

– В цьому наші бажання абсолютно збігаються, – порівнявшись з ним, вона ковзнула його обличчям досить неприязним поглядом, і Бреннар вкотре здивувався, яким чином їй вдалось вичавити з себе саме «щиру» сльозу фенікса? Невже дійсно стало так шкода того, хто втрачав своє полум’я?

– Можеш відпочивати, – процідив він і рушив до будинку, кваплячись привести себе до ладу перед балом, на який мусив з’явитись.

Прийнявши ванну з освіжаючим настоєм, Бреннар вже не відчував такого неприємно-тягучого настрою, яким страждав при кожній згадці про необхідність з’явитись сьогодні при дворі – все ж алхімія творила інколи справжні дива. Без неї він зараз скоріше б горлянку комусь перегриз, хоча б і фігурально. Тепер же все здавалось не настільки паршивим: навіть нудотно-солодка посмішка мачухи, котрою вона знов його зустріне.

Одягнувши чорний костюм з ледь помітним срібним шиттям, він віддав розпорядження щодо вечері для його учениці і, скочивши верхи на свого вороного скакуна Лейма, помчав до королівського палацу. Двір вже було заповнено запрошеним народом – по кілька представників від кожного прошарку містян. Навіть найбідніші верстви було представлено – його батько намагався подарувати їм принаймні ілюзію рівності, хоча знать і була проти, але, морщачи свої аристократичні носики, мусили терпіти.

Бреннар не став штовхатись біля центрального входу і під’їхав з заднього двору. Віддавши повід слузі, він швидко збіг сходами до дверей і за кілька хвилин вже входив до великої бальної зали. Гамір одразу ж вдарив у вуха – на вулицях його не було стільки. І запах… Зараз і йому хотілось поморщитись: у своєму завзятті продемонструвати всім і кожному свою спроможність – народ не шкодував вилити на себе купу дешевих парфумів, котрі, змішуючись у повітрі, створювали неймовірно жахливий запах. Добре, що не забув одягнути артефакт-нейтралізатор ароматів, вкотре згадавши вдячним словом королівського артефактора, який його вигадав.

Наблизившись до королівського подружжя, Бреннар шанобливо схилився, цілуючи руку королеви:

– Вітаю, Ваша Величносте!

Батько, зайнятий розмовою з бургомістром, лиш радо кивнув йому, залишивши честь поспілкуватись з сином своїй дружині.

– Я рада, милий, – злегка поплескала його по щоці мачуха, – що ти вшанував моє прохання. Ще б Веран не спізнювався.

Почуте викликало в Бреннара дивний неспокій:

– Він щось казав з цього приводу?

– Тільки те, що має запросити когось на бал особисто.

Чому така дрібниця шпигнула його десь під серце – він навіть пояснити не міг. Але дуже хотів перевірити одну божевільну здогадку – від молодшого братика можна було очікувати чого завгодно.

– Я теж дещо згадав і мушу відлучитись зовсім ненадовго, – смикнувся він бігти, але рука королеви встигла перехопити його лікоть.

– Ви сьогодні обидва вирішили познущатись?! – тихо, щоб почув лише він, шикнула мачуха.

– Ні в якому разі, Ваша Величносте! – як міг мило усміхнувся їй Бреннар. – Я дуже швидко. І це дуже важливо. До початку балу я повернусь. Заприсягаюсь.

Королева явно не збиралась його відпускати, але в цей момент до королівської пари наблизились представники об’єднання алхімічних лабораторій і їй довелось вітатись з ними, відпустивши пасинка, чим він і скористався. Бігти на конюшню не мало сенсу – надто багато часу довелося б витратити. Тому, Бреннар вискочив на найближчий балкон і, обернувшись чорним феніксом, полетів до власного будинку.

Птахом він дістався маєтку значно швидше. Єдиний мінус – від нього ще довго буде нести вогнем і димом. Та, враховуючи, що на балу більшість придворних будуть з таким же артефактом-нейтралізатором – його цей мінус мало обходив. Що подумають інші – цікавило ще менше.

Як він і припускав, карета братика стояла біля алеї, що вела до його дому, і Бреннар буквально спікірував до ґанку, обертаючись мало не на льоту.