Розділ 9

Саолін дивилась на дивне єднання тіней їхніх крил не менш ошелешено, ніж сам командор. Це точно не могло бути наслідком щирої сльози. В усякому разі, про подібне вона ніколи не чула. Все, що робила «щира сльоза» – це зцілювала внутрішній вогонь фенікса, якщо він починав його втрачати з якихось причин. А в командора були явні ознаки цього, хоча спочатку Саолін не звертала на них увагу: його очі надто темніли, магічна сутність не слухалась… і ті слова про темряву. Останнє, мабуть, і наштовхнуло її згадати всі інші ознаки.

Вона ж відновила внутрішній вогонь командора, розпаливши його власною іскрою, до того ж «щирою» – від чистого серця. А це означало, що він не лише сам не міг завдати їй шкоди, а й мав захищати від інших, якщо вона попросить допомоги. Відмова ж тому, хто наново розпалив твоє полум’я – одразу ж гасила його невідворотно. Це був непорушний закон єдиного фенікса, котрий шанувався з давніх-давен. Колись, в старі часи, вистачило одного-двох бовдурів, що ризикнули переступити через нього, і їхній сумний приклад запам’ятали на віки: ніхто більше не хотів позбавитись вогню фенікса і своєї магічної сутності. І для більшості це було рівнозначно смерті: згаслий фенікс не мав сил протистояти навіть хворобам, тож, такі довго не жили.

Звичайна сльоза фенікса – просто зцілювала рани.

Тепер виходило, що командор тіневарти став боржником своєї полонянки і мав пилинки з неї здувати. І така перспектива його не те що не радувала – вона лютила до зубовного скреготу!

– Як ти посміла?! – за два кроки Бреннар опинився перед дівчиною, але руки до неї не тягнув, пам’ятаючи про наслідки.

– Що може бути страшнішим, ніж втратити власний вогонь?! – Саолін обурювала така невдячність. Тим більше, що не кожен був готовим поділитись своїм вогнем, боячись втратити його частину, адже такі випадки траплялись, якщо у фенікса полум’я було слабким. А хтось вважав, що втрата вогню – заслужена кара від єдиного фенікса за якісь вчинки й не ділились принципово. – Я відновила ваш! І мені це вдалось – можете впевнитись.

Бреннар і без її слів відчував тепер приплив сил. Він знав про те, що його іскра починала танути й приховував, боячись втратити авторитет в очах підлеглих та відчути зневагу з боку брата – той не оминув би таку нагоду тицьнути, що батькова гордість дуже скоро перетвориться на його ж ганьбу. А побачити розчарування в очах батька було б просто вбивчим. І він маскував своє поступове падіння артефактами. Як тільки це дівчисько роздивилось?!

– Я не просив! Твоєї! Допомоги! – гарикнув їй в обличчя, не маючи жодного бажання визнавати власні слабкості. Десь в якомусь закутку свідомості свердлила думка, що дуже скоро їх побачили б всі і тепер, завдяки полонянці, ця неминучість його оминула. Але з чиїх рук він отримав допомогу?!

– Можете не дякувати! – не менш розлючено кинула вона йому у відповідь. – Тільки вам доведеться передивитись умови мого перебування у вашому маєтку, якщо не хочете, щоб інші дізнались про ваш недолік, – Саолін точно вирахувала місце, куди треба було бити – аристократія надто гостро реагувала на такі речі і командор дуже швидко міг позбутись свого місця, навіть, якби хтось поділився з ним своїм вогнем. Та, чи був би той вогонь з щирої сльози фенікса?

– Ти вирішила, що можеш мене шантажувати?! – Бреннар зробив ще крок і нависнув над дівчиною. – Хочеш погратись у сміливу?

– А ви мені вибору не залишили, – крізь зуби процідила дівчина, дивлячись йому прямо в очі. – І ваше щастя, що я не думала в той момент – якою може бути реакція на допомогу! Інакше, як довго вам вдавалося б ще приховувати власний недолік? Тому, давайте домовимось: ви припиняєте поводитись зі мною, як зі сміттям біля ваших ніг – я мовчу про втрату вами іскри фенікса. Можемо навіть угоду укласти, щоб ви були певні в моєму мовчанні.

Бреннару страшенно хотілось спалити зараз цю нахабу разом з її попелом, але він добре знав, як працюють закони єдиного фенікса – миттєво! Тому, ніхто й не спішив ділитись власним вогнем, щоб одного разу, забувшись, не втратити все. Але ідея з угодою була цілком резонною – йому потрібна була гарантія мовчання.

– Йдеш зі мною в кабінет! – рвучко розвернувшись, він вилетів з покоїв, нітрохи не сумніваючись в тому, що дівчисько поспішить за ним – їй явно потрібно було від нього щось ще, інакше вже спробувала б втекти, поки в неї була можливість.

Саолін, біжучи за офіцером, дійсно будувала план дій на майбутнє з огляду на теперішні обставини. Навіть дякувала подумки єдиному феніксу, що звів їхні шляхи, адже знайти відповіді на свої питання самотужки – було б не просто.

В кабінеті командор, мовчки впав у крісло і, діставши чистий аркуш, почав складати текст угоди, котра мала б гарантувати мовчання непроханої благодійниці. Дівчисько ж, вже навіть не очікуючи пропозиції присісти, саме опустилось в крісло навпроти й нахабно стежило за кожним його рухом, невимовно дратуючи тільки своєю присутністю. Дописавши, він мало не жбурнув аркуш їй в обличчя.

Вихопивши написане з руки командора, Саолін пробіглась очима текстом й повернула назад:

– Внесіть пункт про те, що наш договір про моє учеництво залишається в силі і ви дійсно будете мене вчити. Ще пункт про те, що я отримаю пропуск до королівського архіву. І… – вона втупилась в нього переможним поглядом, – …пункт про шанобливе до мене ставлення – я не збираюсь терпіти ваше хамство!

– Не забагато ти на себе береш, дівчинко?! – Бреннар ледве стримався, щоб не спалити аркуш.

– Гадаю, моє мовчання того варте, – Саолін з усіх сил старалась удавати непорушний спокій, хоча зсередини її просто трусило від усвідомлення того, що вона влазить до якоїсь хитромудрої пастки, з якої може ніколи не вибратись. – Ви ще й тіневартового отримаєте.

– Тіневартовий з магією вогнефенікса?! – командор нервово реготнув. – Хочеш, щоб нас спалили на пару?

– А ви постарайтесь зробити так, щоб цього не сталось, – дівчина стиснулась зсередини, відмахуючись від переляканих думок, котрі пропонували навпаки скоротити всі пункти, звівши договір до формального мінімуму і втекти за першої ж нагоди. Але її вже несло далі: – Ви ж прописали пункт, за яким я не можу завдавати шкоди королівському сімейству та його інтересам. А я – не самогубець.