Розкриті карти

Після виписки з лікарні питання про реєстрацію маленького Сашка все ще залишалося відкритим. Максим теж більше не нав'язувався та не пропонував свою допомогу. Чоловік змирився з тим, що небайдужа йому жінка не бажає бути поряд. Він приймав та поважав її вибір, адже вона була чесною, насамперед, із собою та з ним.

Максим теж виписався із лікарні, а щоб не сидіти вдома без діла вирішив раніше вийти на роботу. Адже питання честі було для нього актуальним. Він мав посадити наркодилера та повідомити Соломії правду про шантажиста. А ще, як виявилося, була одна недоброзичлива людина, яка завдала шкоди Соломії та її синові, ледь не відібравши у них життя, на що, до речі, й були розраховані яди, які потрапляли у чайну заварку, яку молода жінка роками купувала в одному і тому ж місці.

Максим не знав як розпочати з Соломією розмову про людей, які бажали їй зла. Та вона, мабуть, не дуже хоче дізнатися таку правду, але їй доведеться. Краще гірка правда, аніж солодкий обман, в якому роками жила молода жінка і продовжувала робити це далі.

Прохолодного березневого ранку Максим все-таки вирішив поговорити з Соломією, принаймні, спробувати. Вибір залишався за нею - слухати, чи не слухати. Вірити, або далі жити в ілюзіях того, що навколо все добре і її оточують лише люблячі та доброзичливі люди.

-Алло, привіт! - не видаючи жодних емоцій сказав у трубку Максим.

- Привіт, - тихо відповіла Соломія.

- Як у вас справи? Як Олександр, росте? - спокійно запитав чоловік усміхаючись в трубку.

- Так, росте й мужніє не щоднини, а щогодини, - у голосі Соломії відчувалася радість. - Макс, я хотіла сказати… - почала фразу дівчина, але молодик раптово перервав її.

- Це все неважливо. Я не буду нав'язуватися, не хвилюйся. У мене виникло інше питання. Чи готова ти дізнатися правду про шантажиста? - серйозно запитав Максим.

- Ти ж знаєш відповідь, я давно готова, - схвильованим голосом відповіла Соломія.

- Тоді я чекаю на тебе у відділенні поліції - розмова буде тут. - категорично заявив слідчий поважним тоном.

- Я вже збираюся, - промовила Соломія та завершила виклик.

Молода мама дуже швидко приводила себе в порядок та тремтячими руками збирала малюка. Вона не хотіла зайвий раз турбувати маму, або Світлану, тому прийняла рішення забрати маленького Олександра з собою. Не минуло й двадцяти хвилин, як молода жінка з немовлям уже сідала до себе в машину. Не дивлячись на обережність та дотримання всіх правил дорожнього руху, Соломія швидко дісталася до пункту призначення, не пропустивши жодного світлофора та зупиняючись на кожній "Зебрі". Менш, ніж за годину після дзвінка, схвильована дівчина вже була на порозі кабінету Максима Вікторовича. Серце жінки шалено колотилося, а ноги були ватяні від надмірної тривоги, яку вона переживала в той час.

-Привіт! - дружелюбно промовив Макс. - Ти не сама, а з Сашкою! - весело промовив чоловік усміхаючись сплячому малюку.

- Так, не стала турбувати маму, - стримано пробурмотіла Соломія. - То що, які новини? - поважно запитала дівчина усміхненого Макса.

- Їх багато, а от гарних - нема. - чесно зізнався Максим, по внутрішньому телефону викликаючи на розмову двох співробітників. - Почну з того, що шантажиста ти добре знаєш, принаймні, зовні, - сказав чоловік протягуючи Соломії фото зловмисника.

Жінка декілька хвилин дивилася мовчки на фото, а потім сказала:

-І до чого тут ця фотокартка? Його давно немає, а ви просто хочете мене обдурити своїми нісенітницями.

В розмову втрутився слідчий, який показав Соломії ще кілька свіжих фотокарток чоловіка:

-Бачите - оце старі, а он - нові фото. Різниця на них суттєва, скажу наперед, що це не фотошоп, а реальні знімки, - серйозно заявив слідчий.

- Я розумію, що це тяжко, але тобі доведеться в це повірити! - спокійно промовив Максим.

- Ні, ти обманюєш, все це неправда, фотошоп, монтаж та все, що завгодно, - вибухнула сльозами молода жінка.

Максим підійшов до Соломії та взяв її за руку. Він тихенько повів молоду жінку, а вона покірно пішла за ним услід. У кінці коридору пара звернула наліво та потрапила до корпусу, в якому тримали підсудних. Підійшовши до кімнати для допитів, через велике скло Соломія побачила його - того, кого колись так щиро кохала і берегла. Того, хто зруйнував її життя, вбив ненароджену дитину та ледь не вбив її саму. Той, кого не дивлячись на всі печалі та образи Соломія щиро оплакувала розуміючи, що його вже нема серед живих. Той, хто жодного дня не кохав її, а жив з дівчиною лише тому, що йому так було зручно. Той, хто зраджував, брехав та не жалів, загубивши її молодість, чуйність та душу.

Так, це був Андрій! Постарівший, змарнілий та зовні зовсім не схожий на того, яким був чоловік Соломії. Він безтурботно сидів навпроти слідчого та огидно йому шкірився.

-Я піду туди! - рішуче промовила схвильована жінка.

- Ти впевнена, що цього хочеш? - стурбовано запитав Максим.

- Так, впевнена. Хочу поглянути в очі тому нелюду! - викрикнула Соломія заходячи в двері кімнати для допитів.

Зайшовши всередину Соломія мовчки стверлила поглядом колишнього чоловіка, якого ще, буквально, вранці вважала мертвим. Німа сцена тривала кілька хвилин. Андрій не чекав такої зустрічі, тому розгублено сидів не знаючи куди йому подітися.

-Ну що, голубчику, не чекав? - з відразою в голосі прошипіла Соломія. 

- Ти що, жива? - вирячив очі чоловік на гарну жінку, яка здавалася йому своєю та чужою водночас.

- Уявляєш, так! Жива! Те саме питання виникло в мене, коли я побачила твою бридку морду на фото! - продовжувала з насмішкою говорити Соломія. - Тобі мало, що ти зламав моє життя, то вирішив ще і добити, не дивлячись, що я вагітна?! Хоча, тобі не звикати кривдити слабших і вбивати ще ненароджених дітей! - продовжувала монолог розлючена жінка. Ти просто огидне чудовисько, чуєш? Якщо тобі так погано зі мною жилося, то якого ж дідька ти не розлучився? Усі твої муки могли б скінчитися в один момент і все, бувай. Навіщо тобі було мучити мене, себе, коханку?