На роздоріжжі

Довгих три тижні лікарі стабілізували стан Соломії та її хлопчика. Якщо з синочком все було більш-менш добре, то з молодою мамою все було значно гірше. Заборонені препарати, які тривалий час потрапляли до жіночого організму, мали негативні наслідки для матері та малюка. Лікарі не виключали, що якби породілля потрапила в звичайну лікарню, де нема такого обладнання і висококваліфікованих спеціалістів, то шанси на її порятунок були б значно меншими, а може, і зовсім їх би не було.

Максим за довгі три тижні, які здавалися йому цілою вічністю, теж почував себе значно краще. Молодик забув, коли стільки часу він міг безтурботно спати, дивитися телевізор, їсти та ні про що не думати. Його голову покинула велика кількість різноманітних думок, але одна, все ж таки, нерухомо сиділа на місці - покарати негідника, який ледь не забрав його життя, а також, ледь не відправив на той світ Соломію та її малюка. Злочинець ще знаходився на волі та дихав свободою на повні груди і це ще більше боліло слідчому, ніж фізична рана. 

Хоч  Максим і був тимчасово недієздатним та не міг розслідувати справу з наркодилером, але зовнішнє спостереження поліції активно вело наркоторговця, який давно був у них на гачку. Для того, щоб його спіймати на гарячому достатньо було одного дзвінка, але Макс сказав не чіпати зловмисника, поки він не скаже. Підлеглі так і робили, заодно дізналися багато цікавих фактів, які могли допомогти слідству посадити негідника на великий термін.

Максим, дізнавшись, що Соломія знаходиться поверхом вище, тільки-но зіп'явся на ноги, почав щодня її провідувати. З кожним днем Макс все частіше навідувався до Соломії і навіть виявляв бажання допомогти їй з малюком. Молодий слідчий допомагав новоспеченій, знесиленій мамі перевдягати малюка, міняти йому підгузники та носити на руках в ті хвилини, коли хлопчик цього потребував, а слабка матуся була не в змозі зробити.

-Соломіє, малий так схожий на тебе, як дві краплі води, - усміхаючись хлопчикові, весело казав Максим.

- Це добре, але, кажуть, краще, коли дитина схожа на батька - щасливою буде, - зітхнула Соломія.

- Може, він ще змінить риси обличчя і стане схожим на нього, - сумно промовив Максим, який ще будучи слабким після поранення, із задоволенням допомагав сестрі друга та її малюкові.

Чоловік помітив, що чим більше він проводив часу з хлопчиком, тим більше прикіпав до нього душею. Максимові було небайдуже, що чекає на цю маленьку, беззахисну людину в майбутньому. До чоловіка чітко прийшло усвідомлення того, що він хоче дбати про Соломію та її хлопчика, ім'я якому молода жінка ще не могла обрати. Варіантів було безліч, але Соломія губилася серед переліку запропонованих їй варіантів, але жоден з них не був їй до вподоби.

-Соломіє, - серйозно промовив якось Максим, - малому ж треба дати ім'я та вже давно потрібно було  його зареєструвати. Парубку вже майже місяць, а в нього нема ні імені, ні громадянства. Це несерйозно. Тим більше, зареєструвати зараз можна і он-лайн без проблем. Ім'я, прізвище, паспортні дані батьків і все готове. Кілька хвилин і все, - продовжував наводити аргументи слідчий молодій жінці.

- Не міг би ти залишити мене на одинці? - серйозно промовила жінка, очима вказуючи на двері.

Засмучений Максим перед виходом промовив:

-Моя пропозиція щодо твого переїзду до мене все ще в силі. Рішення за тобою, - зачиняючи за собою двері комфортної палати нагадав молодик.

Щойно двері зачинилися, Соломія дістала мобільний та набрала номер:

-Алло, привіт! - радісним голосом прощебетала вона.

- Вітаю! - байдуже промовив чоловічий голос.

- У тебе народився син, три тижні тому. Його треба зареєструвати. Коли ти зможеш приїхати? - серйозно промовила молода мама.

- На цьому тижні не можу - я не в місті, - холодним голосом промовив Олексій.

- Ну-то гаразд, пришли паспортні дані смс-кою, а сам приїдеш, коли зможеш. - щиро вірячи в свої слова промовила натхненна довгоочікуваним материнством Соломія.

- Я загубив паспорт, доведеться чекати, поки, відновлять. - холодно промовив чоловік.

- А коли буде новий, скільки чекати? - продовжувала допитуватися розгублена жінка, відчуваючи, що чоловік її обманює.

- Я ще не повідомляв про його зникнення, - сухим голосом промовив Олексій. - У тебе все?

На очах Соломії з'явилися непрошені сльози, які горохом котилися по її щокам та губам і капали на шию. Вони обпікали серце, глибоко заганяючи в нього металеві прути, які, навіть, після вилучення залишать за собою глибокі та болючі рани. Набравшись сили жінка спокійно промовила в трубку:

-Ти нічого не хочеш спитати?

- В мене нема часу. Раз дзвониш - значить усе добре, - холодно промовив чоловік. - Бувай, зідзвонимося! - пролунало з його уст і виклик був ним завершений.

Жінка була просто подавленою. Вона не знала, куди їй себе подіти і що робити з почуттям кохання та відчуттям власної непотрібності. Вона не могла зрозуміти "веселих гірок" насторою Олексія. Тут у нього все добре, він дзвонить обіцяє любити вічно, хвилюється  за неї та малюка. А потому зникає на дні, тижні, місяці. Він стає холодним, чужим, недоступним. В такі моменти його не цікавить, а ні Соломія, а ні їх малюк і він стає геть іншим. Розгубленість, подавленість та невизначеність, от що відчувала молода жінка, коли поряд був Олексій. Ба, навіть, якщо вони просто спілкувалися по телефону, в його манері розмови відчувалася байдужість та відраза. Соломія не знала, чи готова залишившись з Олексієм весь час терпіти його перепади настрою та відходити на третій план тоді, коли цього захоче чоловік.

Дивлячись на сина щаслива мама розуміла, що він її опора та підтримка, він її частинка, її захисник.

Вибір імені прийшов сам собою і жінка вирішила назвати хлопчика Олександром. Він для неї буде мужнім та войовничим, тим більше, він відвоював своє життя в цьому світі, міцно вчепившись за нього. Визначившись з іменем хлопчика, молода жінка одразу стала називати синочка по імені і їй воно подобалося з кожним разом все більше й більше.