Тяжкі спогади

Того вечора Андрій повернувся з роботи посеред ночі. Як завжди він був роззлючений та незадоволений цілим світом. Соломія прийшла з роботи набагато раніше, тому встигла приготувати вечерю, прибрати квартиру та виконати всі домашні справи. Не дочекавшись та не додзвонившись чоловікові жінка лягла почитати та не зчулася, як заснула. Її розбудив грюкіт дверей та шум у передпокої. Схвильована жінка вийшла на зустріч, адже зрозуміла, що це повернувся Андрій.

Він був добре сп'янілий, тому агресія переповнювала його нутро і це було видно за кілька метрів.

Привіт - м'яко сказала жінка

…

Щось сталося? Я телефонувала, але ти знаходився поза зоною, - продовжувала засмучена жінка.

….

Андрію, що трапилось? - намагалася достукатися до чоловіка дружина.

Що трапилось, що трапилось?! - роздратовано перекривлював Андрій. - Ось ти вже де мені - показав рукою на горло - хіба не зрозуміло? Хіба ти не бачиш, що наш шлюб одна суцільна помилка? Я не хочу бути з тобою, не хочу мати з тобою дітей. Мабуть, це бачать і там - підняв голову догори - і не дають тобі стати матір'ю!

Чому ти цього раніше не казав. Я гадки не мала, що зі мною тобі настільки погано… - розчарована жінка присіла на диван.

Оті твої борщі, правильність, успішність на роботі - нудить вже від них. Ти - сіра миша, яка ніколи не має власної думки й не стане бажаною жінкою. Ти - безмозка курка, яка як остання дурепа виконує всі забаганки чоловіка-самодура.

Від добра добра не чекають - сумно зітхнула Соломія.

Що?! - викрикнув чоловік.

Прислів'я таке є, народне… - після короткої паузи жінка дивлячись в холодні, колись такі кохані очі запитала: - у тебе хтось є?

Навіть, якщо і є, яке твоє діло, - немов отруйна змія прошипів чоловік, - яке твоє собаче діло!? - повторив запитання по складах.

Я не знала, що стала для тебе такою огидною! - голосно викрикнула молода жінка. - Я не знала, що працюючи за двох, кохаючи щиро та палко, виконуючі всі посильні та непосильні завдання можна бути такою огидною для тебе. Мені жаль ту, яка наївно вірить у те, що буде тобі потрібною, бо тобі крім тебе самого не треба ніхто- сказала Соломія.

Себе пожалій, дурепо! Ти маєш бути мені вдячною за те, що….

За те що витратила на тебе шість років свого життя? - перебила Соломія. - Дякую, коханий, за те, що не соромлячись спав з іншими, дякую за те, що тівк лицем об стіну, коли тобі цього хотілося. Дякую за те, що розбив мої рожеві окуляри, які мають особливість гострим склянням лізти в очі! Дякую, що ти….така нікчема! - ледве стримуючи колючі сльози промовила жінка.

Після таких слів господарю життя стало образливо. Він настільки образився, що схопив за волосся вагітну дружину та кинув на підлогу наздоганяючи її падаючу сильним кулаком у спину. Недарма в нього були звірячі очі та озлоблене обличчя, а сильний наркотик та алкоголь стирали межі дозволених людині моральних норм та цінностей.

Щоб завтра й духу твого тут не було, ясно?! - вигукнув зачиняючи за собою двері хижий звір, який жадав свіжої крові.

Молода жінка залишилася лежати на а підлозі. Трохи прийшовши до тями Соломія спробувала вибратися з квартири, але двері були зачинені ззовні, що не давало їй можливості вийти зсередини. Не знаючи скільки часу пролежала біля вхідних дверей квартири, жінка почала скільки мала сили в них гамселити руками. Невідомо скільки часу минуло до того, коли рятувальна служба вирізала замок і дісталася до бідолашної, закривавленої жінки.

Скільки була непритомною Соломія не знала. Лише згодом, після розмови з Сергієм та лікарем, вона дізналася, що десять днів лежала в реанімації непритомна, а лікарі не робили жодних прогнозів. Через критичний стан жінка втратила омріяну дитину, сенс свого життя. Натомість отримала частину розірваної навпіл, порожньої душі. Її не полишала думка про самогубство, але чи то добра, чи то зла доля не давала жінці втілити цей задум у життя. 

Про свого, колись такого омріяного ката дівчина нічого не знала й не чула. Та й більше не мала бажання бачити його скажені очі. Колись такий омріяний, ідеальний погляд став їй ненависним та огидним. Лежачи в палаті під черговою, безмежною крапельницею, Соломія зателефонувала знайомому адвокату з проханням скласти заяву на розлучення, так як на даний момент вона не мала на це ані моральних, ані фізичних сил. А ще більше жінці не хотілося більше бути дружиною тієї особи, точніше кажучи - істоти.

Розлучення відбулося через три тижні після подачі заяви. Відповідач так і не з'явився на слухання, тому їх розлучили заочно. Дітей не було, як і спільно нажитого майна, позивачка нічого не вимагала і ні на що не розраховувала. 

Соломія з'їхала на зйомну квартиру не заїжджаючи у свою колишню оселю. Вона не забрала з квартири Андрія жодної речі - навіть найнеобхіднішої. Працювати в його бюро та розбирати всі його завали вона теж не збиралася, тому відправила в контору заяву на звільнення. За два дні отримала трудову книжку, але жінці не дали жодної гарної рекомендації, як вона й очікувала.

Так ніжна, чуйна та наївна дівчинка, яка вірила в дива - перетворилася в спустошену, байдужу до життя жінку з порожніми очима та відразою до навколишнього світу. Її дратували чоловіки і дуже засмучували мами з дитячими візочками на вулицях. Їх жінка люто ненавиділа, ніби це вони відібрали у неї шанс стати матір'ю її омріяної та такої любої дитини.

Таке  бажане заміжжя загубило жінку, вона більше собі не належала. Вона вже точно знала, що більше не дозволить собі покохати, так само, як ніколи й нікому не дозволить себе образити. Це вже була інша, заповнена порожнечею жінка, яка далеко в глибині душі хотіла попри все бути щасливою, але боялася собі в цьому зізнатися.