Доленосне рішення

Після довгих роздумів та безсонної ночі нарешті настав довгоочікуваний ранок. Своїм приходом він почав оживляти сонне місто та розганяти такі надокучливі думки, які рясно сіє сумна покровителька ніч. Не дивлячись на свою похмурість та прохолодність, все ж таки, він був добрим та довгоочікуваним, принаймні, для Соломії. Напередодні, ввечері вона порадилася з матір'ю стосовно практики в юридичному бюро і дівчата прийняли одноголосне рішення " погодитись". Дівчина з нетерпінням чекала дев'ятої ранку аби сповістити Петра Степановича про своє рішення. Зазвичай час шалено втікав від Соломії і до цього дівчина звикла, але щоб ось так він тягнувся повільно - дівчина такого не пам'ятала. Дві ранкові години тягнулися неквапливо, безмежно довго, ніби, шепотіли студентці:

Не спіши дзвонити, подумай ще…

Але м'яка та добра дівчина була в той момент категоричною, як ніколи в житті. Це - її шанс, це - її вибір, це - її життя.

Зробивши ранкову зарядку та провівши обряд "заковтування" сніданку дівчина поглянула на годинник.

За п'ять хвилин дев'ята. Вже можна - і набрала номер телефона.

Алло! - зустрів дівчину приємний, чоловічий голос.

Алло! Доброго ранку, Петро Степанович. Я подумала і вирішила прийняти Вашу пропозицію щодо практики в бюро. - хапаючи носом важке повітря проторохтіла Соломія.

Чудово, Карпович. Я знав, що ти тямуща і зробиш правильний вибір - відповів викладач. - Я вже домовився стосовно тебе. Отже записуй адресу, об 11 на тебе вже чекатимуть. Запитаєш на рецепшн Андрія Петровича, він проведе з тобою співбесіду і вирішить твою подальшу долю.

Дякую, Петро Степанович. На все добре! - зраділа дівчина та почала збиратися на практику. Вона ще навіть не здогадувалася, що сьогодні дійсно вирішиться її подальша доля, хоча на серці, все ж таки, була тривога. Подумки дівчина її відганяла зачиняючи за нею тяжкі двері, але вона, немов, в'язка, тягуча, чорна смола сочилася крізь двері огортаючи молоде, сповнене доброти та любові дівоче серце.

Прохолодний, літній дощ застав дівчину зненацька, коли до будівлі бюро залишалися лічені кроки. Соломію не врятувала джинсова куртка та глибокі туфлі на невисокій платформі. Світло-руса коса теж промокла до нитки, а брендова туш виявилася не дуже водостійкою.

Зайшовши до приміщення Соломія відразу окинула його поглядом. Стара архітектурна пам'ятка в центрі міста дуже добре зберегла свій першозбудований вигляд. А дорогі дизайнерські меблі типу "антикваріат" вдало поєднувалися зі стилем лофт, який пречудово довершував архітектуру.

Доброго ранку, дівчино. Ви по якому питанню? - поцікавилась миловидна адміністраторка на рецепшн.

Доброго ранку! Мені призначена зустріч з Андрієм Петровичем на одинадцяту годину. - долаючи страх у голосі майже впевнено відповіла Соломія.

Одну хвилинку, зараз повідомлю про Ваш візит - та підняла трубку внутрішнього телефону по якому повідомила своєму шефу про візит клієнтки. - Проходьте, Андрій Петрович вже на Вас чекає. Вам прямо по коридору і передостанні двері наліво. - усміхнулася адміністраторка.

Дякую! - відповіла щаслива і стурбована водночас Соломія та рушила прямо по коридору шукаючи передостанні двері зліва.

Діставшись до пункту призначення, дівчина затамувавши подих зібралася з силами та постукала в глянцеві двері:

Заходьте - пролунало з того боку.

Доброго ранку, я від Петра Степановича - проторохтіла дівчина.

Вітаю! Карпович Соломія? - читаючи в блокноті запитав чоловік не піднімаючи голови.

Так, це я, - невпевнено озвалась дівчина.

Чоловік підняв голову аби подивитися на майбутню практикантку. Очі його помітно округлилися, а на губах з'явилася ледь помітна усмішка.

Оце так неочікувана зустріч - встаючи з крісла сказав чоловік.

Я теж не очікувала Вас тут побачити - ледве виштовхала з себе Соломія. Перед нею був той, хто від учорашнього ранку взяв усі її думки в полон. Так, це був той самий попутчик, який однією посмішкою і тембром голосу змушував її серце битися частіше. Саме його вона весь час зустрічала уві сні та заочно закохалася в його образ. Він був її ідеалом, хоча про це ще зовсім не здогадувався. Це він - її Андрій.  

Трохи відійшовши від несподіваної зустрічі Андрій Петрович коротенько розповів Соломії про її безпосередні обов'язки, які вона має виконувати протягом наступних двох тижнів. Не зважаючи на свою дотепність та здібність до навчання дівчина ніяк не могла зосередитися. І хоча вона старанно записувала всі вказівки шефа до свого записника з думкою: " Папір усе стерпить", але особливо не надавала значення своїм записам, адже вона ловила кожну нотку його мелодійного і такого надійного голосу, поринаючи у безодню, яка несла її думки кудись далеко-далеко. Туди, де крім них двох не було більше нікого - ані людей, ані обов'язків.

Стук у двері приземлив Соломію.

Любий, скільки мені тебе чекати? Ми ж домовлялися, що сьогодні обідатимемо разом, а твоя секретарка сказала, що ти ще зайнятий - надула пухкі губи спокуслива незнайомка.

Так вибач, я забув! Зараз іду! І скільки разів тобі повторювати, що вона не секретарка, а адміністраторка. У неї навіть бейджик є. Вчитайся уважніше в нього! - обурився Андрій Петрович та поважно сквзав:

Соломіє, на сьогодні Ви вільні. Завтра о 9:00 чекаю на Вас у себе в кабінеті, заповнимо необхідні документи. Паспорт візьміть.

Добре, - кивнула спантеличена Соломія.

Її розпачу не було меж. Адже ще зранку вона була такою щасливою, бо її омріяний принц, якого їй здавалося, вона знала все життя, не був вільним. Він зустрічався з пишногрудою, стрункою, ефектною білявкою, яка, здавалося, зійшла з обкладинки свіжого журналу " Космополітен" та вщент розбила її кришталеву мрію…

Далі буде  ...