Ностальгія

В пам'яті Соломії постав день, коли вона познайомилася з ним. Своїм героєм, суперменом, ідеальним чоловіком. Під час обідньої перерви у Соломії залишався вільний час. За чашкою кави вона зазирнула в свій планшет. Соціальні мережі, новини, нові фото друзів у стрічках. Звісно, не обходилося і без повідомлень. Хтось присилав анекдоти, хтось - спамив, просивши розіслати цей текст десятьом друзям. А хтось, так само відпочиваючи написав: " Привіт, красуне".

Теж мені, залицяльник-невдаха, - усміхнулася дівчина і у відповідь надіслала , - привіт.

Незнайомець відразу відреагував зустрічним повідомленням:

У тебе на фото, чарівний погляд і ніжна усмішка. Така, яких я раніше ніколи не бачив.

Дівчина не знала, що відповісти залицяльнику. Звичайно, їй було приємно читати подібні меседжі. Хоча, відверто собі зізнавалась, що подібні пригоди їй цікаві лише для розваги, не більше. Адже навколо вирує справжнє життя, робота, обов'язки перед рідними, відпочинок і час на себе.

У всіх знайомих, колег, брата - життя було значно цікавішим, ніж у Соломії. І справа не в характері, матеріальному статусі чи відношенні до життя. Просто в них, на відміну від дівчини, були сім'ї, в яких вирувало життя.

Усмішка Соломії почала похапцем сповзати з її лиця, а навздогін їй на обличчі з'являлись смуток, образа та біль.

На кого образа? Мабуть, на несправедливе життя, або на втрачені надії. Образа була й на витрачені на біль та сльози стосунки, на життя, яке проходило повз. А іноді здається, що воно-таки минуло.

Зі своїм колишнім чоловіком Соломія познайомилась в кінці другого курсу юридичного коледжу. Дівчина завдяки своїй природній красі, ідеальній фігурі та добрій вдачі, була однією із бажаних наречених коледжу і гуртожитку. До неї залицялися однокурсники, старші хлопці, родичі подруг, водії маршруток, перехожі. Її номер телефону просили заможні чоловіки середнього віку, які зупиняли своє авто біля дівчини, яка спокійно стояла на зупинці в очікуванні тролейбусу. 

Звичайно, дівчині була приємна така увага, але інколи її було забагато. Вона задихалася нею до такої міри, що хотілося сховатися від настирних залицяльників далеко-далеко, на безлюдному острові, щоб була лише вона і природа.

Вільний від навчання час дівчина витрачала на саморозвиток: читала художню літературу, вишивала бісером, випікала торти. Звичайно ж, красуня любила і відпочинок з подругами. Вони часто ходили на пляж, пікніки, дискотеки та кафе, розважальні центри та крамниці.

Соломія мріяла стати успішним адвокатом, зустріти свого принца та створити з ним міцну, щасливу сім'ю. Не дивлячись на страх майбутніх пологів, дівчина мріяла про чотирьох діточок - двох хлопчиків і двох дівчаток. Адже дівчина дуже любила дітей і інколи шкодувала, що не пішла навчатися у педагогічний, бо подумки своє серце, вона віддавала дітям. Але мама-бухгалтер наполегливо рекомендувала здати вступні іспити саме до юридичного, тому що педагогічний - "то протирання штанів та життя в режимі очікування"- завжди казала Тамара Сергіївна, мама дівчини. Соломії нічого не залишалось, як тихенько погодитись і виконати волю матері.

Проте в мене буде багато дітей, здійсню свою мрію, створю домашній, дитячий садочок - усміхалася дівчина у розмові з матір'ю.

Ти спочатку довчися, знайди достойного кандидата на роль батька, а потім уже й мрій про власний, дитячий садочок - мрійниця. - Он дивись, Свєтка із сусіднього під'їзду відтяпала собі олігарха, а Альонка, донька моєї колеги, познайомилась з хлопцем через інтернет і полетіла до нього в Емірати. Живе, як вареник у маслі, законна дружина, а перед нею бігають покоївки. Ото життя у людей - продовжувала свій захоплений монолог Тамара Сергіївна.

Мам, але ж вони не кохають своїх чоловіків. Ну як же можна жити без кохання? Як можна радіти приходу чоловіка, який тобі байдужий? Лягати з ним в ліжко, виховувати дітей? - питала Соломія не ховаючи відрази та здивування.

Ой, кохання-зітхання! Де воно те твоє кохання? Чи існує воно взагалі, чи це вигадки людей, яким не вистачає пригод по життю? - обурювалась Тамара Сергіївна. - Ось ти, плід кохання. Я безмежно кохала твого батька, а яка реалія? Правильно, залишив мене вагітною і втік з багатою дівою в іншу країну. А я чекала, сподівалась, що він одумається, думала, що кохає. Але ж ні, він лиш себе кохав, коли я горбатилась на двох роботах кидаючи тебе малу на глуху, стареньку сусідку. Коли плакала в нічній зміні голодна, гола і боса, не знаючи, чим годувати тебе завтра? Коли кинула університет, бо не було грошей на їжу, я вже не кажу за навчання. Ото любов, так! Така любов точно - до гробу.

Але ж мам, не у всіх так, буває любов щаслива і прекрасна, на все життя.

Не буває, доню - обрубувала матір дочку і крадькома витирала зрадницьку сльозу, яка немов дорогий кришталь бриніла на довгих, нарощених віях. 

Після таких розмов чай з круасанами вже не ліз до горла. Кілька хвилин посидівши у цілковитій тиші, дівчата розходилися по своїх кімнатах і кожна думала про наболіле, але кожній боліло своє...