Частина 40

Орися сиділа на підвіконні фортеці розглядаючи небо, що вже декілька днів укрите чорною завісою. Сонце було наполовину заховане за Місяцем і завтра настане їхнє злиття.

Дівчина не пам'ятає скільки часу вона провела у Лівберді, вона не бачила своїх друзів. Навіть Жваник кудись подівся, хоча зазвичай він був поряд. Вона не розуміла де зараз Юнона та чому її немає стільки часу. Делін завжди відповідала загадково та відсторонено, ніби не бачила потреби пояснювати щось. Орися почувалася як ніколи зайвою та безкорисною, й це почуття гризло її. Довкола всі тренувалися, вона бачила воїнів Ордену що без упину покращували свої вміння. 

Оскільки ніхто не говорив їй про плани, вона могла про них тільки здогадуватися й не більше.

Раніше її друзі не мали від неї таємниць, проте все так швидко змінилося, що вона не помітила, як почала відчувати себе зайвою.

Раптом на дворі вона побачила блискуче кільце, яке нагадувало чимось двері. Придивившись уважніше, вона зрозуміла що це портал, коли звідти вийшла Юнона, а слідом за нею жінка, з білявим волоссям.

Юнона була іншою, її погляд став суворішим, а сама вона була вище та... Старшою? Як таке могло трапитися? Раз за разом запитувалася себе Орися.

Вона зіскочила з підвіконня та помчала на подвір'я, адже була неймовірно рада бачити подругу. Хвилювання огортало її все сильніше. Орися не встигла вийти на подвір'я, бо Юнона йшла стрімко коридором та пройшла повз подруги, ніби не помічала її.

— Юноно, це ти? — запитала в слід дівчину й та спинилася та повільно обернулася до Орисі.

— Чого тобі? — її голос був байдужим, а обличчя не показувало емоцій, тому Орисі важко було зрозуміти її настрій. Вона зла? Байдужа? Чи щось інше?

— Ти ось так зникла, а тепер проходиш повз ніби мене не існує? Та що з тобою не так?! — дівчина була злою, адже не бачивши подругу вона не такої реакції від неї очікувала. Орися не знала чому вона себе так поводить, проте Юнона залишилася такою ж беземоційною, адже розуміла що піддаватися почуттям вона не має права.

— У мене немає часу на пусті балачки, Орисю. Я вже не та, якою ти мене знала. І мушу думати не лише про своїх друзів, а й про інших людей, яким загрожує небезпека. — вона байдуже дивилася на дівчину, а позаду неї стояла Білара та спостерігала за всім не вмішуючись. — Якщо ти не помітила, то сунеться битва й зараз не на часі люб'язності та привітання. Ти забрала достатньо мого часу, то йди. Прошу. —  вона розвернулася та пішла з наставницею далі коридором, доки не зникли звернувши за куток.

— Не хвилюйся, Орисю. Я певен вона дуже сумувала за тобою та й рештою друзів. Проте, маги мають стримувати свої почуття. Адже емоції які виплескуються здатні нашкодити носію магії та оточенню. А її силу треба стримувати ще ретельніше. — Ратибор постукав по плечу дівчину намагаючись заспокоїти її.

— Вони так віддалилися від мене. Жваник, Юнона.  навіть не знаю де вони були та що сталося. — дівчина із сумом видихнула та опустила очі до підлоги.

— Жваника ти побачиш зовсім скоро, повір. Він на завданні. — Орися підняла очі на Ратибора та поглянула з недовірою.

— Ми точно говоримо про того самого парубка? — її здивувало що навіть Жваник на завданні, про яке їй невідомо. А вона натомість сиділа весь цей час тут та не приносила жодної користі. Це її гнітило, злило та засмучувало.

— Я певен. Хіба тобі не сказала Делін? — він скоса поглянув на дівчину й зрозумів, що їй нічого не відомо. — Він став учнем Делін й відправилися до Потойбіччя, де тренують воїнів Ордену. Та нещодавно вони повернулися і Жваник дещо змінився. —  Ратибор намагався обережно подавати інформацію, адже не хотів шокувати дівчину.

— Що значиться змінився? — вона хотіла знати що тут відбувається й чому ніхто із друзів навіть не попередив її про це. Що сталося з ними й чому вони приховують все від неї?

— В тому порталі час йшов по іншому, доки для нас тут пройшли дні, там пройшли роки. — Орися відкрила рота від подиву.

— І скільки років для нього пройшло у тому вимірі? — Ратибор бачив що ці новини шокували дівчину, проте він вважав що мусить їй сказати, адже йому було шкода Орисю.

— Десять років. — промовив воїн та схрестив руки за спиною. — У них були на те причини, щоб піти не сказавши. Зараз не на часі себе жаліти. Якщо хочеш бути корисною, то прийшов час діяти, а не хлюпати носом. — Ратибор сказав це наостанок та пішов коридором, яким нещодавно ступала Юнона.

Він в чомусь мав рацію, проте дівчина поки що не знала з чого їй почати й що вона здатна зробити. Адже, вона просто людина, яка не знає як тримати меча і не володіє магією. Проте, одне вона знала точно. Вона не бажає стояти осторонь, доки її друзі шукають способи врятувати цей світ. Та сидячи тут вона нічого не вдіє, тому у неї з'явився свій план.