Частина 38

По Синевиру розгулював вітер, розносячи попіл за собою. Делін стояла біля церкви, позаду якої виднілися чорні хмари. Вітер піднявся сильніший піднімаючи пил, який летів їй в очі.

— Здається, буде буря. — Жваник підійшов до наставниці щойно вітер вщух. Делін стояла перед дверима задумавшись над своїм.

— Не це тебе має сторожити. Хіба ти не відчуваєш запах крові у повітрі? Цей сморід всюди й повір мені на слово, буря - останнє що має тебе турбувати. Сонце починає ховатися за Місяцем. Поглянь уважніше й зрозумієш чому небо затягнуло такими хмарами. — жінка штовхнула двері від себе й ті не піддалися.

Вона прикрила очі зосереджуючи магію в долонях. Всі її думки очистилися, вона відчувала лише магію, яка текла по її жилах. Делін відчула у своїх руках тепло та коли зрозуміла, що енергія накопичилася вона жбурнула її по дверях, які впали немов невагомість.

— Це було обов'язково? — налякано запитала Аліпія обтрушуючи пилюку, яка осіла на її сукні.

Делін, здається, не думала відповідати дівчині. Вона переступала уламки та йшла далі роззираючись довкола у пошуках селян, які мали уціліти. Проте, довкола нікого не було.

— Ти добре знаєш це місце, Ромео. То де ж вони ховаються? — жінка продовжувала оглядати приміщення, проте жодних інших дверей не бачила в цьому залі.

— Навіщо ти шукаєш їх? Ми знайшли те, за чим прийшли - час повертатися в Лівберд. — Жваник розвернувся бажаючи вийти з приміщення, проте Аліпія та Делін нікуди не поспішали.

— Це місце перетворюється на поле для битви. Церква захистила їх від розбійників, проте він нечисті вона не врятує. — увагу воїна привернула полиця з книгами. Вона підійшла ближче та помітила, що всі вони мають нові палітурки, окрім однієї - книга була вся стерта. Протягнувши руку Делін потягнула її на себе й відчула як стіна поруч почала рухатися відкриваючи перед ними прохід.

Вона підійшла ближче та зазирнула в середину. Всюди було темно, тому вона промовила заклинання утворюючи кулю в долоні, яка освітлювала все довкола.

Делін ступала по кам'яних сходах, які спускалися вглиб. Позаду вона чула, що Жваник з Аліпією йшли за нею. Ярчук наздогнав свого товариша та крокував попереду винюхуючи сліди. Дівчина зойкнула побачивши такого звіра, проте швидко опанувала себе, коли зрозуміла що він не загроза.

— Де ти пропадав, розумнику? — Делін нахилилася та почухала його гриву. Останнім часом Чест зникав кудись й воїн Ордену мала здогадки з яких причин духовидець все частіше виходив на полювання.

— Що це за звір? — Аліпія пошепки запитала у Жваника намагаючись втамувати свою цікавість.

— Її пес. — байдуже відповів чоловік.

— Це ти про себе, Ромео? — Делін хижо всміхнулася, проте цього ніхто не бачив. А її учень лише знову закотив очі. — Це духовидець, а не пес. Чи у тебе проблеми із зором, юначе? — жінка продовжувала насміхатися з учня та йшла за Честом, який прискорився відчувши сильніший запах людей.

— У тебе бачу старість забрала тільки розум, а слух ще не підводить. — Жваник переможно всміхнувся своїм же словам.

— А тебе підводить твоя юність. Ні розуму, ні зору. — чоловік нахмурив свої брови та йшов далі мовчки.

Чест рвонув чимдуж вперед, а за ним всі решта. Вони почули крики селян, які налякалися звіра.

Делін вийшла до синевирців першою й побачила, як духовидець обнюхує вагітну жінку та лащиться до її живота. Здається селяни зрозуміли, що він не бажає їм зла, тому з цікавістю поглядали на звіра, який був дуже чуйним до всіх та тулився до кожного. Так він показував свої наміри щодо людей, адже він їх дуже любив. 

— Не варто його боятися. Найбільша шкода, яку він може завдати людям - заляпати одяг своєю слиною. — до жінки вийшов вперед старий чоловік. Вона впізнала його - це Ніло. Делін бачила його вдома у Юнони.

— Я вже подумав, що ви не прийдете. — Ніло подав голос та ступив вперед.

— Звідки ви могли знати про наш візит? — жінка з недовірою поглядала на старосту Синевиру, проте не зрушила з місця. Цікавість, як сверблячка - важко вгамувати.

— Це варто обговорити на одинці. — він махнув рукою вказуючи на двері, що знаходилися далі від людей. 

Вони увійшли в середину, де висіли обладунки, на якому виднівся символ Ордену "Змії" та багато трав. Навпроти дверей стояв стіл, на якому хаотично лежали розгорнуті книги, що припали пилюкою.

— Незадовго до своєї смерті Ян попередив про прихід воїна Ордену, який забере його онуку, щоб вона опанувала свою силу. Я зрозумів що темні часи не за горами, щойно побачив вас у будинку Івети та Юнони. Ваше татуювання важко проігнорувати. — він присів за стіл та важко вдихнув.

— То цю схованку побудував дід Юнони. — ствердно сказала Делін роззираючись довкола.

— І вона не раз рятувала життя синевирцям. Та ви тут не для того, щоб обговорювати схованку. — він поглянув воїну у вічі перш ніж продовжити. — Ян був одним із вас. Він сказав що ви прийдете по нас, а тому взяв з мене обіцянку, яку я мушу виконати. — він відкрив шухляду та дістав звідки якийсь щоденник. — Він бачив у своїх видіннях що Івети немає серед живих. Її місце посіла Аврелія - сестра-близнючка, яку заточили до в'язниці "Морана". Та вона знайшла спосіб вибратися звідти й вбивши свою сестру вона прикидалася нею всі ці роки. Він не сказав Ордену про це, щоб прибічники Морока вважали що все йде за їхнім планом. Ян створив підробний щоденник, в якому була не правдива інформація щодо відкриття брами. Проте, справжній щоденник із записами Вісника знаходиться тут. — він поклав на стіл щоденник, який нагадував книгу. — Чаша Зеліни не відкриє браму без ключа, про що нікому не відомо. Ян сказав передати це вам, коли настане час. І судячи з усього він настав.