Частина 36

Шепіт вітру, що лоскотав слух ніби вводив у гіпноз Юнону. Вона відчувала магію довкола, адже вона черпала силу з природи. Дівчина сиділа в позі лотоса заплющивши очі, вона була зосереджена на власних відчуттях - слух, нюх.

Магія, що огортала її тіло зігрівала дівчину. Білара сиділа навпроти Юнони, доки та входила у транс. Торкнувшись долонею чашки - чай вмить стан знову гарячим і жінка пригубила свій напій. Жриця спостерігала з повним спокоєм та цікавістю за тим, як її учениця намагається навчитися зосереджуватися. Минуло близько двох років у цьому вимірі й дівчина опанувала вже достатньо.

Та тільки найважче буде попереду, адже зараз Юнону поглине або темна магія або світла. Це буде її останнє випробування сьогодні - зустрітися зі своєю підсвідомістю.

— Прийшов твій час, Вісниця. — Білара змахнула рукою покриваючи дівчину бар'єром, що огороджував її від Жриці. — Сподіваюся Боги тебе захистять, дитя. — прошепотіла жінка поглядаючи як очі Юнони відкрилися. Проте, вона не була тут, адже Юнона потрапила в глибину своєї свідомості. Білара це зрозуміла, коли очі дівчини засяяли білим сяйвом.

Темрява, тут панувала тільки вона. Юнона отямилася у лабіринті, коридори якого були нескінченні. Дівчина чула нашіптування, які вона поки що не могла розібрати. Цей шепіт нагадував рій комах, які були повсюди.

— Ключ. — різко вигукнув хтось за її спиною, проте обернувшись вона нікого не побачила.

— То будеш ховатися чи покажешся нарешті?! — Юнона крикнула й почула відлуння свого голосу, яке повторювалося раз за разом "То будеш ховатися чи покажешся нарешті?!".

— Вважаєш, що готова зустрітися зі мною обличчям до обличчя? — хтось голосно та моторошно розсміявся. Судячи з голосу це була жінка, проте вона не поспішала виходити.

— Поки що у мене складається враження, що це ти не готове зустрітися зі мною. Або боїшся. — сказала Юнона оглядаючись знову довкола, адже намагалася збагнути звідки долинають ці голоси.

— Я нічого не боюся, а страхи я їм на десерт. Ці солодкі присмаки відчаю, безвиході. Мммм. Чудовий післясмак. — дівчина відчула позаду прохолодний протяг, ніби вітер пройшовся її спиною. Проте, тут не було вітру. — Ти говориш мені про страх, хоча сама повністю ним просмерділася. Вдавати що ти не боїшся не одне й теж що не боятися. Страх за друзів, матір, світ, який не має тебе турбувати. Навіть зараз я відчуваю твій страх перед невідомістю. Тебе лякає що ти не бачиш свого опонента й це тебе вводить у жах. — голос різко стих. Стіни почали валитися й замість них утворилися нові стіни - дзеркальні. Проте, від пилюки що піднялася вона не могла розгледіти своє відображення. — Встань! — голос наказував, щоб вона підвелася й коли пилюка осіла, то у дзеркалах вона побачила своє відображення, яке продовжувало говорити до неї. — Здивована? Ха-ха. А не мала б. — її відображення у дзеркалі різнилося від справжньої Юнони за кольором волосся та очей - вони були чорні. — Іноді треба набратися сміливості, щоб зазирнути страху у вічі. — це відображення лякало дівчину, адже вона розуміла що це її відображення. Проте, як таке може бути. — Та коли приходить могутність - всі страхи відступають перед її величчю. Прийнявши мою силу ти зможеш захистити друзів. Весь світ схилить голову перед тобою. Тобі лише треба поклястися у вірності Темному Володарю.

— Говориш, як зміюка яка прискає отрутою зі свого поганого рота. Гидко. Засунь свою пропозицію глибоко у свою дупу, потворо! — Юнона сконцентрувала магію та направила її по дзеркалах, проте на їхньому місці з'явилися нові. Її відображення лише гучно засміялося.

— Тобі не знищити мене, бо я і є ти.