Частина 35

Вдяна відкрила двері кімнати пропускаючи Клавдія вперед. Увійшовши в середину він сподівався побачити полонянку, проте Івета сиділа по-господарськи в кріслі та їла виноград, ніби була тут господинею. Вона не виглядала здивованою чи наляканою, як мала б виглядати у подібній ситуації.

— Івета, я прийшов по тебе. — Клавдій наблизився до неї та хотів торкнутися її руки, проте вона не дала цього зробити.

— Навіщо? — чоловік здивувався такому питанню, адже хотів почути геть інше.

— Нічого не розумію. Я дістав чашу заради тебе, щоб забрати тебе звідси. Відмовився від усього заради нашого кохання, Івета, а ти.. — Клавдій не міг підібрати слова, бо й досі не збагнув причини такої поведінки жінки, яку кохає.

— Що ти хочеш почути? Що я тебе кохаю? Що ти мені потрібний? Що я зробила б заради тебе теж саме? Припини. І досить називати мене цим ім'ям. — вона встала з крісла та підійшла до нього ближче, а позаду стояла Вдяна, яка спостерігала за ними. — Як же чудово знову бути собою. Чесно кажучи набридло витирати соплі. Та дівчисько мене дратувала постійно. Проте, я терпіла її присутність всі ці роки, щоб виманити Орден та дістатися до чаші Зеліни. Якби не ця мета, то покінчила б з нею, як і з її матір'ю. — вона дивилася на Клавдія зухвало та з деяким презирством.

— Про що ти говориш, Івета? — корчмар намагався зрозуміти її та у нього це не виходило, хоча деякі здогадки почали вимальовуватися в його голові.

— Годі називати мене так! — її обличчя спотворилося від злості та презирства. — Моє ім'я Аврелія, а Івета була моєю сестрою дуже давно. Та після пологів я її вбила, сказавши що хтось вбив Аврелію - мене. Це було заради Темного Лорда, він обіцяв, що я стану його Темною Леді й буду правити світом, як рівна. А для цього треба було пожертвувати дечим. Тому вкладала в голову Гунара ідеї щодо чорної магії, проте не думала що він наскільки захопиться. Та це неважливо, адже магія його змінила й він став нашим союзником. Не зважаючи на методи, до яких він прибігав. — вона покосилася в бік Вдяни, натякаючи на те, як повівся з нею Гунар.

— Я тобі вірив. Невже нічого з твоїх слів про почуття до мене не було правдою? — у Клавдія жевріла крихітна надія.

— Ти ще й досі не зрозумів? — Аврелія була роздратована. — Де ти, а де Темний Лорд? Поглянь на себе, ти жалюгідний. Забирайся звідси та не потрапляй мені на очі. — вона розвернулася до нього спиною та махнула рукою даючи зрозуміти, щоб той забирався геть.

— Тобі це так не минеться. Орден дізнається про це і тоді... — він замовк, коли Аврелія поглянула на нього зі самовдоволеною посмішкою.

— Вони тебе розшукують, як зрадника. Ти всі ці десять років був вірним моїм псом. Чи ти сподівався, що вони тобі пробачать це та зустрінуть з широкими обіймами? — вона розсміялася гучно та зловісно. — Вдяна, забери цього блазня та виведи із замку, а якщо він повернеться, то вбий його. Тобі не жити Клавдію, ти помреш або від руки Ордену або від нашої. То ж раджу не зволікати та нести свої ноги звідси якомога далі, доки я в доброму гуморі від свого тріумфу.

Вдяна схопила Клавдія за одяг та виставила за двері.

— Я сам! — він крикнув на неї та вивільнився із захоплення.

— Я тебе попереджала про це. Відчуваєш, як твоє серце розбивається на дрібні шматки? Цей біль не приємний, правда? — вона дивилася на розгніване обличчя корчмаря. — Хоча знаєш, ти б міг нам ще знадобитися. Зайві люди не завадять для служіння Мороку.

— Та пішла ти! — він крикнув та пішов геть, а Вдяна розсміялася так гучно, що Клавдій чув його по всьому коридору, доки не вийшов на подвір'я.