Частина 34

Ходячи по попелу, яке раніше було корчмою Жваник намагався розгледіти щось вціліле, проте тут важко було знайти щось. Його увагу привернула знайома палітурка, яка була огорнута лозою, а в середині чаша. Він присів навпочіпки та торкнувся рукою книги, точніше, її залишку, адже вціліла лише палітурка. Він взяв її до рук та гучно видихнув.

– І це та річ, від якої залежала доля людства? – підійшовши ближче до чоловіка запитала Аліпія.

– Чому ти ще тут? – запитав Жваник піднімаючись на ноги. – Ти занадто допитлива, як для звичайної дівчини. – він підійшов до дівчини та прижмуривши очі поглянув на неї.

– Не думаю, що це погано. – вони дивилися одне на одного, доки не почули гучний плескіт в долоні.

– Тебе не можна залишати одного, Ромео. – хижий вискал Делін змусив закотити Жваника очі.

– Скільки тобі говорити, щоб ти припинила мене так називати? – обурено промовив чоловік відсторонившись від дівчини.

– Ромео? – здивовано повторила Аліпія. – Чому вона назвала тебе Ромео? – запитала дівчина дивлячись в спину Жваника.

– Не думала, що колись скажу це в голос та ти правий. – промовила Делін. – Вона занадто допитлива. – промовила жінка не зводячи очей від Аліпії, яка розширила очі віл страху, який навіювала ця жінка. Вона стояла в чорних обладунках, чорне волосся, зібране у хвіст підкреслювали її суворі риси обличчя, а сірі очі були похмурими. Чи то лише так здалося? Вона була вродливою, а шрам на її щоці не затьмарював вроди. Два мечі за спиною лише посилювали страх у дівчини, вона зрозуміла відразу, що ця жінка - воїн, це не важко збагнути. – Можливо вб'ємо її, раптом вона прислужниця Морока? – на обличчі Делін заграла насмішкувата посмішка. Аліпія заховалася за спину Жваника та невпевнено поглядала із-за спини на жінку.

– Годі тобі, Делін. Навіщо її лякаєш? – видихнув Жваник та поглянув втомлено на жінку.

– Задля розваги. – засміялася жінка вискалюючи свою посмішку. 

– Хто це? – тримаючись за одяг Жваника запитала Аліпія, вона боялася Делін.

– Твій найстрашніший жах. – вимовила жінка на обличчі якої зараз не відображало жодних емоцій, від чого Аліпія не могла зрозуміти жартує вона чи ні.

– Припини, заради Богів. Ти ж її лякаєш! – Делін розсміялася на слова Жваника.

– Хтось знайшов свою Джульєтту. – вона ледве всміхнулася та підійшла ближче. – Бачу, що книга в тебе. 

– Її залишки. Це все, що лишилося від неї. – засмучено промовив Жваник стиснувши палітурку міцніше.

– Цього вистачить. – промовила жінка та взяла палітурку з рук чоловіка. – Ти прийшов вчасно, дякувати Богам. Жрицям вистачить і цього, щоб знайти.. – Делін запнулася поглянувши на Аліпію, яка допитливо визирала із-за плечей чоловіка. – Ходімо, ти й так затримався. – жінка розвернулася та попрямувала назад.

– Постій, чому ти вирішила піти за мною? Невже вважаєш, що я не здатний сам впоратися з цим легким завданням? – нахмуривши брови запитав Жваник.

– А як би ти потрапив назад до фортеці, йолопе? – Делін повернулася та пильно поглянула на чоловіка.

– Я взяв із собою талісман, який відкрив би мені ворота. – він потягнувся до кишені та Делін перебила його.

– Ти про цей? – жінка дістала із кишені талісман у вигляді чаші, над якою огорнуті змії – Який ти люб'язно полишив у своїй кімнаті, Ромео? – вона майоріла ним перед очима Жваника з насмішкою. – Ходімо, ненавиджу зайві балачки. – вона розвернулася та попрямувала далі дорогою.

Жваник стиснув міцно зуби та вилаявшись під ніс пішов слідом.

– Стара шкапа! – буркнув собі під ніс чоловік йдучи за Делін.

– У мене гарний слух, як для старої шкапи! – крикнула жінка не обертаючись на обуреного чоловіка.

– Стійте, ви покинете мене тут? – переляканим голосом, який видавав майже писк крикнула Аліпія. – Візьміть мене із собою! – біжучи за воїнами крикнула наздогін дівчина.

– Побий мене Перун! –  вигукнула Делін. – Не зли мене, Джульєтто! Я дуже погано володію з гнівом, то ж йди своєю дорогою, у мене видався кепський день. – жінка розвернулася до неї показуючи, що не рада її компанії. 

– Я вчилася в найкращого Мольфара, я можу бути корисною. – Аліпія не здавалася, вона мала надію, що вона передумає, адже судячи з усього, якщо переконати Делін, то Жваник не стане сперечатися. – В мене більше нікого не залишилося, якщо Жваник сказав правду й скоро на землю може вибратися Зло, яке здатне знищити Світ, то що ви втрачаєте? Я на багато спроможна й можу лікувати поранених чи робити відвари, які збільшать виносливість воїнів. Я вчилася цього більшу частину свого життя. Візьміть мене із собою ви навіть не помітите мою присутність.

– Та невже? – саркастично промовила Делін. – Отже, говориш, що Жваник розбазікав тобі все? – вона похмуро поглянула на чоловіка схрестивши руки на грудях. – Здається в мене немає іншого вибору та спочатку я маю дещо перевірити. – вона підійшла до Аліпії та торкнувшись її чола промовила заклинання від чого очі Делін стали повністю білими. За якусь мить очі жінки знову стали як раніше. – Ти говориш правду й дійсно бажаєш допомогти. – задумливо протягнула жінка невпевнено відходячи від Аліпії. Вона побачила дещо в її спогадах. – Як давно ти бачиш ці сни? – вона вглядалася в її перелякані очі.