Частина 32

Сирість, пліснява, темрява - саме так можна було описати цю кімнату. Навіть за вікном, не зважаючи на світанок було темно. Небо затягнуло чорними хмарами, світло лише трішки освітлювало місцевість. Та й не дивно. За декілька днів почнеться злиття Сонця й Місяця, звірі, птахи та плазуни покинули свої домівки - це був один з ознак наближення чогось темного, злого. Наближення кінця. Через відкрите вікно у кімнату заходило холодне повітря, яке пахло смертю. Це було не складно зрозуміти, адже вдихнувши повітря на повні груди Клавдій відчув присмак заліза. Йому знайомий цей запах, воїн ніколи не сплутає запах крові ні з чим іншим. Він дивився на подвір'я, на якому тренувалися воїни Гунара, недалеко від них на мечах билися загони Вдяни. У нього були змішані почуття, він відчував сумніви щодо скоєного. Та у нього на це були свої причини, можливо, вони егоїстичні та заради неї - він готовий був знищити світ. Та чомусь полегшення від цього він не відчував, проте пізно про щось шкодувати.

– Ти зарано прокинувся, щось заважає спати? – увійшовши у кімнату солодким та нещирим переживанням запитала Вдяна. На ній були чорні обладунки, а шию прикривав кулон Верховної Відьми, який приховував шрам з її минулого.  Її густе, руде, довге волосся було затягнуте у високий хвіст, який спадав до пояса. Її зелені очі були дуже гарні, проте не варто ними обманюватися, адже поглянувши в них краще нічого окрім злоби та темряви там побачити неможливо. Вдяна давно обміняла свою вірність Темному Лорду, а натомість отримала могутність. Спрага помсти затьмарила здоровий глузд. Вона не завжди була такою, колись вона була іншою - доброю, повною надій у щось добре та світле, проте кохання до одного чоловіка розбило її серце вщент. Той день змінив її назавжди.

Вдяна любила свою сестру до нестями, вони були двійнятами, дуже схожими одна на одну зовні й лише колір очей різнився, у Доди - морська блакить, а Вдяна мала зелені очі, які колись випромінювали добро та чистоту її душі. Вони народилися в племені Чорних відьмаків, їхнє поселення славилося сильними відьмами та відьмаками, через що вважали їх чорнокнижниками, проте вони такими не були. Ця слава прийшла до них через двох сестер, які багато сторіч тому напали на поселення знищивши майже все село й лише Орден "Змії" спинив їх. З того часу ця слава очорнила їх, плем'я приховувалося та переїздило час від часу, щоб їх не знайшли та не винищили. Їхня репутація назавжди лишилася заплямована.

В їхньому поселенні давно ходять легенди, після якої їхнє плем'я вирішило не залишатися довго на одному місці. Бо воїн Ордену після нападу на поселення, де вбили її доньку шукала відьму, що прокляла її. Вона прагнула помсти й одного дня вона з'явилася. Її прозвали "Lanorsi" - з давнього перекладу "Вісниця смерті". Її не даремно так прозвали, адже вона віднайшла кожного воїна, який напав на її селище й всім відома їхня доля. Ніхто не врятувався від її мечів. Куди приходила Делін - туди ступала за нею й смерть. Та лишилася та, кого вбити вона бажала понад усе - Естер Відоре, саме за нею прийшла Делін у поселення Чорних відьмаків. Та ця відьма важко пережила втрату сестри, з якою вона була пов'язана духовно та ментально й невдовзі після смерті сестри - вона також покинула цей світ. Всі злякалися, коли вона прийшла в поселення, проте вона нікого не чіпала. В неї був свій кодекс, який вона не порушувала ніколи - "Лише винний у своїх гріхах отримає від мене свою смерть". Це останнє, що вона сказала перш ніж піти від них геть.

Цю легенду знала кожна дитина в поселенні й не зважаючи на те, що Делін нікого не скривдила прийшовши на їхню територію - ніхто не хотів ризикувати, тому вони кочували з одного місця на інше. Жителів з поселення Чорних відьмаків легко впізнати, адже всі вони були рудоволосі від народження, тому дехто за допомогою чарів змінював колір волосся та покидав поселення боячись помсти.

Дода та Вдяна любили слухати легенди від бабусі, після смерті батьків саме вона вчила їх приборкувати свою силу. Вони зростали в любові та достатку, їх можна було назвати щасливими.

Та все змінилося, коли Вдяна зустріла Гунара - їй було дев'ятнадцять. Вона закохалася з першого погляду, тому без роздумів погодилася заради нього вивчати чорну магію та вчила цього Гунара. Вони багато проводили разом час, вивчали заклинання й Вдяна не підозрювала, що магія з чорної книги поступово почала змінювати її. Вона віддалилася від Доди, стала все більше уникати її. Тікала потайки з будинку на перший поклик її кохання, яке затягнуло її у вихор з головою й засліпило здоровий глузд. Гунар був для неї всім й вважала, що це взаємно. Та одного дня їй довелося спуститися на землю, коли він ледь її не вбив та залишив помирати в тій печері. Вона не сподівалася на порятунок, адже відчула обійми смерті. Та це була не вона. Морок заговорив з нею вплітаючи свою магію в її вени й лише завдяки цьому вона змогла врятуватися. Її гнів та спрага помсти переповнила серце. Морок відчув цю злість та злобу й запропонував їй угоду, вона має пообіцяти йому вірність, а він дасть їй змогу помститися, коли прийде час.

Саме той день привів її туди, де вона зараз. Їй байдуже на Браму та все, що з нею пов'язано, бо в неї своя мета. 

– Я хочу побачити її. – сказав Клавдій ігноруючи попереднє питання відьми.

– Он як? – риторично запитала Вдяна підступаючи ближче до чоловіка. – А якщо вона цього не хоче? Що будеш робити далі? – з лукавою усмішкою продовжила жінка.

– У нас була угода! – Клавдій розвернувся обличчям до відьми, його обличчя випалювало злість. Це викликало лише сміх у відьми.

– Угода. – з насмішкою повторила Вдяна. – Дивлюся на тебе й бачу себе десятирічної давнини. Такий же закоханий, довірливий та дурний. – на останньому вона наголосила найбільше. – Тільки от є невеличка проблема. – хижо всміхнувшись промовила відьма. – Ти будеш розчарований після тієї зустрічі. Тільки уяви, ти зрадив друзів задля коханої, от тільки ти їй не потрібний, а тепер ти й друзям не милий. – спостерігаючи за обличчям Клавдія, яке покрилося зморшками від люті продовжувала говорити Вдяна. – З усіх можливих нещасть - кохання найбільше із них. Ти віддаєшся йому повністю, забуваючи про все навколо, в тому числі про близьких для тебе людей. Готовий пожертвувати всім задля цього нудотно-приємного відчуття, що це взаємно. Літаєш високо в хмарах почуттів. А потім. – вона зупинилася на мить не помітивши, як доторкнулася рукою до кулона, за яким прихований шрам. – Ти падаєш з цієї висоти та розбиваєшся на дрібні шматочки, які зібрати нібито неможливо. А коли знаходиш сили, то ці уламки час від часу нагадують про себе завдаючи болю. Тоді ти змінюєшся й дивлячись на себе в дзеркалі бачиш лише порожнечу. – вона стихла дивлячись у вікно, в далечінь.