Частина 31

Вдяна сиділа у своїй кімнаті за столом. Навколо була темрява й лише свічки давали хоча б якусь видимість в ній. Вона була як ніколи близька до мети - сила, яку вона прагнула отримати залежала від чаші, яку вона тримала. Вона продовжувала її розглядати, на ній були викарбувані руни та символи древніх Богів.

– Так і будеш стояти там, Гунаре? – Вдяна підвела очі  в бік дверей, в темряві було важко розгледіти щось, проте вона відчувала його магію, яка сочилася по всій кімнаті. Чоловік вийшов з закутка та легке світло свічок давало розгледіти його обличчя.

– Ти змінилася за ці роки, стала сильнішою. – він схрестив руки на грудях та обперся об стіну. – Це вражає. 

– Навіщо прийшов? – повним озлоби поглядом запитала відьма. – Не обманюйся нашою домовленістю. Як ти й сказав я змінилася й не мрій, що я повірю хоча б єдиному сказаному тобою слову. Бо я пам'ятаю той день, коли заприсяглася знищити тебе, Гунаре. Лише присяга перед Темним Володарем стримує мене. – Вдяна встала із-за столу, повільно підходячи до чоловіка ближче з кожним сказаним нею словом. – Та коли прийде час я вирву з твоїх грудей подобу серця, яке згнило від твоєї потворності. Всьому є межа, проте ти давно її переступив. – вона стала впритул до нього та поглянула в очі. Вона ненавиділа його кожною частиною свого тіла й мимовільно поринула в спогади минулого, які було не зупинити.

Десять років тому...

– Гунаре, поглянь. – жінка простягла до нього мапу, на яке вона наклала закляття. – Червона пляма показує нас, а зеленого забарвлення - Брама. Ми майже прийшли. В цих печерах багато тунелів, тому заклинання пошуку виведе нас на вірний слід та не дасть заблукати в лабіринті. – на обличчі жінки засяяла посмішка, яка не сходила від передчуття досягнення мети, над якою вони з Гунаром працювали два роки.

– Я не сумнівався в тобі, кохана. – він нахилився поцілувавши її в губи та відсторонившись поглянув в зелені очі. – Коли ми доберемося до брами та промовимо заклинання, то встановимо зв'язок з Мороком й станемо найсильнішими відьмаками, черпаючи силу Володаря. Разом ми пройдемо цей шлях. Тільки ти і я, а коли виконаємо призначення Бога Темряви, то будемо володарювати в цьому світі. – жінка притулилася до його долоні, якою він тримав її обличчя та прикрила очі.

– Навіки разом й ні на хвилину менше. – прошепотіла вона доповнюючи його слова.

– Ходімо, зеленоока пташечко, час нашої могутності зовсім близько. – вона нехотя відсторонилася від нього та взявши у руки мапу повела Гунара в глиб печери.

Вони не знають скільки йшли, для них час ніби спинився, тому втратили лік часу.

Посмішка Вдяни дала зрозуміти, що вони близько. Й через декілька кроків вони відчули потужний виплеск магії.

– Вона тут. – поглянувши на чоловіка сказала відьма з яскравою посмішкою. – Я відчуваю Браму.

– Ось воно яке відчуття могутності - прекрасне. Почнімо, люба, час настав. – вони взялися за руки та в унісон почали промовляти заклинання з Темної книги. Брама почала сяяти яскравіше, а потім звідти почав виступати чорний, густий туман, через який прогледіти було хоча б щось - неможливо. Він огортав їх поступово з ніг до голови та покривши повністю вони відчули поклик Володаря.

– Ми це зробили! Ми встановили зв'язок! – викрикнула Вдяна та кинулася на шию чоловіка загортаючи його в міцні обійми. 

– Я відчуваю його силу, вона переплітається з моєю магією. – Гунар ніжно обірвав обійми та торкнувся долонями її щоки. Він опустив ліву руку на її шию та прошепотів заклинання, від чого Вдяна схопилася за шию від болю. Її ніби обплітала мотузка, проте її шию щось обпікало. Відьма повалилася на коліна жадібно хапаючи повітря.

– Чому? Чому, Гунаре? – вона змогла вимовити лише це перш ніж впасти на землю. На її шиї почали з'являтися опіки, а кисень все слабкіше проступав до легень.

– Ха! – викрикнув чоловік присівши навпочіпки до Вдяни, яка лежала на землі скорчившись від болю. – Ти простодушно-довірлива, як для Чорної відьми. Чому? Хіба не очевидно? Ти не заслуговуєш на таку силу, бо занадто слабка, щоб прийняти її. З тобою я непогано розважився й визнаю, що без твоєї допомоги не зміг би дістатися сюди й зв'язатися з Мороком. Та я не буду ділитися владою з такою жалюгідною, слабкою та довірливою відьмою, яка літає в хмарах, в надії знайти кохання. Його не існує, це ілюзія, яку вигадали люди, щоб полегшити своє й без того нікчемне життя. Бо вони дурні, щоб визнати, що кохання - слабкість. – він підвівся на ноги та розвернувшись до неї спиною пішов на вихід. – Ти маєш бути вдячна, що я позбавив тебе такого жалюгідного існування. – перед очима жінки все попливло, темрява огорнула її у свої обійми назавжди вкарбовуючи спогад зрадника, який зник покинувши її помирати.

Сьогодення...

– Невже ти досі гніваєшся через таку дрібничку? – Гунар провів рукою по кулону на шиї жінки й той впав на підлогу. Вздовж всієї шиї відьми проглядався шрам. Він хотів торкнутися його, проте Вдяна перехопила його руку стиснувши до хрусту кінцівку.

– Ну ж бо, дай мені привід прикінчити тебе прямо зараз! – рука чоловіка огорнув чорний туман, від чого він скорчився. Вона відкинула його руку в бік та пішла на місце, де нещодавно розглядала чашу.

– Як тобі вдалося знайти Аврелію та переманити Клавдія на свій бік? – Гунар залишався стояти в кімнаті не зважаючи на те, що його присутності Вдяна була не рада.