Частина 30

Портал вивів їх до кімнати переговорів, де на них чекали Жриці. Вони щось дуже бурхливо обговорювали та сперечалися одне з одним й стихли лише тоді, коли перед ними відкрився портал, з якого вийшли Делін та Жваник.

– Тобі доручили завдання знайти зрадника, а ти замість цього зникла на п'ять днів невідомо куди нікому про це не сказавши! – Бая вийшла вперед, на обличчі якої сочився гнів.

– Я перевірила всіх підозрюваних, проте на них нічого не вказувало. Жодних доказів, які б підтверджували їхню причетність. – Делін підійшла ближче до Баї, напруга в залі зросла.

– І ти замість того, щоб продовжувати шукати зникла!? – не припиняла Жриця. – Дуже професійно. – саркастично додала Бая.

– Я не всемогутня. Ще раз повторюю, жодних доказів та слідів я не знайшла. Хто б це не був він добре замів за собою й знав, що можуть шукати та де. – Делін почала злитися ще більше, проте намагалася стримувати себе, щоб не наговорити зайвого. – Я продовжу пошуки негайно ж.

– Пізно. – заговорив Ратибор. – Ми вже знайшли зрадника. Вчора до нашої фортеці Клавдій пропустив загін воїнів Гунара, та сестер з племені Чорних чаклунів.

– Що ти сказав? Клавдій? Це якась помилка, цього не може бути. – не вірячи в слова Ратибора сказала Делін.

– Ти так впевнена в ньому? Тоді поясни, як Вдяні вдалося отримати чашу Зеліни, про місцеперебування якої було відомо лише одній людині? Здогадайся сама хто це. – сказав Ратибор стиснувши міцно зуби.

– Можливо, вони самі дізналися де чаша. Чому ви переконані, що це Клавдій. – жінка до останнього хотіла вірити, що він не причетний до цього, адже вона знала його багато років.

– О, Боги. Він пішов з ними! Він зрадник, який був у нас під носом всі ці роки! Він зрадив нас давно. Вчора ми ледве відбилися від їхнього нападу, вони стали сильнішими, а тепер коли чаша в них.. – Ратибор запнувся. – Це все. Це кінець. – Делін почала розуміти, що Клавдій весь цей час водив її за носа вдаючи, що хоче врятувати світ.

– Коли я втрапила в пастку Вдяни та вдягла каблучку Верховної відьми він навмисне привів мене до печери. Оскільки перстень міг зчитувати мої думки та передавати Вдяні, він сказав, що необхідно звернутися до Водяної з соляних печер. Він загадав їй бажання, щоб перемістити чашу з могилою Яри в місце, про яке відомо лише йому. – вона згадала слова Водяної "Не розумію такої довіри до інших". Водяна тоді поглянула на Клавдія, проте Делін не придала цьому значення, а зараз пазли почали складатися. – Весь цей час він був під моїм носом. Всі ці роки вдавав мого друга. – розуміння, яке зараз прийшло спустошило її в середині. Адже він один з тих, кому вона без роздумів могла довіряти й виявилося, що даремно.

– І найгірше, що ми не знаємо де вони зараз. Ми намагалися відстежити його за татуюванням, проте щось блокує нас. Скоріш за все, відьми потурбувалися, щоб розірвати зв'язок з нами. – сказала Бая обпершись на руки, які вона схрестила перед собою.

– А що як є спосіб його відстежити. – тишу обірвав Жваник, на якого зараз дивилися пильним поглядом Жриці та радники.

– Уважно тебе слухаємо. – сказав Ратибор піднявши голову від цікавості.

– Делін, пам'ятаєш ти говорила, що предмет, через який попередник передає силу наступному воїну Ордену має зв'язок з магією воїна, що отримав силу? – жінка поглянула на нього з деяким подивом. – Ти ще сказала, що цей предмет здатний привести до його власника, адже сила, яка в ньому заточена пов'язана з її власником. – на обличчі Делін на мить з'явилася легка посмішка, проте швидко зникла, коли Ратибор подав голос.

– Ти все сказав вірно. Проте, це спрацює лише в тому випадку, якщо в тебе є цей предмет. – відповів радник пильно дивлячись на парубка.

– А якщо я знаю, де воно? – із самовдоволеною посмішкою запитав Жваник. 

– Ти знайшла гідного учня, Делін. – усміхнувшись сказав Ратибор. – Якщо це так, то у нас є шанс встигнути знайти їх та перехопити чашу. У тебе є доба, щоб принести цю річ. Сподіваюся ти впораєшся.