Частина 28

Жваник не вагаючись пішов за Делін у вимір Потойбіччя, адже боявся, що вона передумає та відмовиться вчити його. І вже через декілька днів він почав шкодувати, що погодився, бо вона була дуже суворим наставником та не давала йому спуску. Цілими днями вони тренувалися битися на мечах, а коли з'являвся час на перепочинок, то Делін розповідала про нечисть, яка існує та як їх долати. Вчила готувати трави, які допоможуть пришвидшити загоєння ран. Жваник дуже старався, проте виходило все не відразу.

– Ти що знущаєшся? – незадоволено промовила жінка. – Не їж цього, воно отруйне. – Жваник перелякано поглянув на Делін та виплюнув шматок плода, який підібрав з підлоги.

– Я його надкусив, це погано? – хлопець заметушився злякавшись за своє життя.

– Вчора я розповідала тобі як зробити протиотруту, у тебе є гарний шанс перевірити, як ти засвоїв урок. – жінка сіла на підлогу та діставши свої мечі почала гострити їх, не звертаючи увагу на хлопця. – У тебе п'ятнадцять хвилин, раджу поквапитися.

– І ти не допоможеш мені? – здивовано запитав Жваник поглядаючи на обличчя жінки, яке було спокійне.

– Я попереджала, що легко не буде. Не просто так воїнів Ордену тренують в цьому місці. Вони мають навчитися виживати в екстремальних умовах, де всюди чатує небезпека. Добувати собі їжу та вчитися боротися за своє життя, лише тоді він буде визнаний бути гідним воїном Ордену. У тебе й так велике потурання, адже сюди відправляють воїнів самих й виживає тут найсильніший. – вона поглянула на хлопця, який вдихнув повітря та почав копошитися по галявині збираючи квіти та ягоди для протиотрути.

Зрештою у нього вийшло зробити відвар та зробивши ковток скривився від гіркого присмаку.

– Це спрацює? – запитав Жваник присівши біля жінки.

– Зараз чудова можливість перевірити це. – засміявшись сказала Делін кладучи в бік свою нагострену зброю.

– Це всиляє надію, вмієш збадьорити. – саркастично промовив хлопець дивлячись на багаття, яке освітлювало поляну.

Відвар подіяв, адже пройшло пів години й стан хлопця не змінився. Й з полегшенням він заснув прикривши обличчя капелюхом. Та сон вже скоро обірвав гучний крик Делін, яка наказала йому піднятися. Почало світати, він нехотя розплющив очі й побачив задоволений вискал жінки, яка тримала щось в руках. Протерши очі він зрозумів, що в руках - змія, зеленого забарвлення.

– Ааааа! – хлопець закричав від переляку. – Нащо вона тобі? – з острахом розглядаючи змію запитав хлопець з тремтячим голосом.

– Тобі не сподобається відповідь, Ромео. – і вже в наступну мить її посмішка розповзлася по обличчю не віщуючи нічого доброго. – Твій організм має адаптуватися до її отрути, щоб навчитися виробляти речовини, які надалі не дадуть тобі померти, якщо доведеться зіткнутися з нею. Вона не остання, повір мені.

– Нізащо у світі! Який бовдур погодиться на це добровільно? – заметушився хлопець та зробив крок від жінки, яка насувалася до нього ближче. Жваник зачепився за деревину та плюхнувся на землю й не помітив, як Делін підійшла близько й дала змії вчепитися в його руку.

Крик Жваника розлякав усіх птахів, що сиділи на деревах.

– Бачиш, не так страшно, як здавалося. – Делін відчепила змію від його руки та відпустила бідолашну на волю. – А тепер почнімо наступний урок.

– Мені не добре, який ще до біса урок? В тобі хоча б крапля співчуття є? – важко дихаючи запитав хлопець, по обличчю якого виступав піт.

– Бери меч та ставай до бою! Я попереджала, що легко не буде. Чи ти вважав, що воїном можна стати нічого не робивши? Ти обрав цей шлях, я говорила, що ступивши на цю дорогу - шляху назад не буде! – обличчя жінки набуло суворості й Жваник взявши меч піднявся на тремтячі ноги. – Тобі доведеться битися в різних умовах, де тебе можуть покусати різні отруйні істоти й щоб вижити, ти муситимеш боротися. Там тобі ніхто не дасть час на відновлення. Хочеш бути сильним - борися до останнього! – жінка взяла свої мечі та стала навпроти хлопця. – Урок перший: дивися ворогові в очі, щоб він не бачив рухів твого меча. – вона вдарила й Жваник відбив її удар схрестивши свій меч з її мечами. Руки тремтіли, проте він намагався витримати напір й не дати лезам себе зачепити. – Урок другий: повторюй рухи свого противника, щоб він не зміг застати тебе зненацька й при цьому не забувай урок перший. – вона крокувала по колу, а Жваник намагався робити те ж саме повторюючи її рухи. Делін знову й знову завдавала ударів, які хлопець відбивав все важче. Сили трохи почали його покидати, проте він стояв до останнього продовжуючи слухати настанови Делін.

Роками Жваник відточував свої вміння й вже краще навчився відстежувати рухи воїна. Вони знову тренувалися на поляні схрестивши свої мечі, він атакував жінку не забуваючи ухилятися від її ударів. Делін замахнулася мечем розсікаючи паралельно від тіла Жваник, проте він зробив переверт уперед та ставши на одне коліно притиснув меч до її горла.

– Непогано, проте не ідеально. – Жваник опустив очі в низ й помітив, що вона тримала кинджал в області його серця. – Ти знову забув слідкувати за моїми рухами й не помітив, як я дістала кинджал. Ця помилка вартувала б тобі життя. Ти був переконаний, що я відкрилася й не звернув уваги коли я змінила зброю. Воїн знає, коли треба відступити. Якби ти перекотився в інший бік, то зміг би побачити реальні шанси та встиг би вигадати інший план атаки. – вони опустили мечі й парубок підвівся на ноги.