Частина 29

– Зберися, Жванику! – відбиваючи удар Полудниці крикнула Делін. – Вдруге я не лікуватиму твою розірвану дупу! – вигукнула жінка розсікаючи мечем голову нечисті. – Згадай, що я говорила тобі всі ці роки! – ухилившись від удару іншої потвори, яка вистрибнула зненацька прокричала Делін. Жваник розсікав Полудниць, які одна за одною накидувалися на нього, адже він не володів магією, тому був для них легшою здобиччю.

– Що саме? Те, що я б'ю, як покалічене дівчисько? – Жваник та Делін стали спиною одне до одного, їх оточили Полудниці та нічниці. Зазвичай вони не атакують разом, проте останнім часом ці аномалії стали не рідкістю.

– Це також. – з насмішкою хмикнула Делін обводячи поглядом ворогів. – Годі балачок. Пам'ятаєш, що ми робили, коли потрапили в пастку до Потерчат?

– Кинули хрестик з травами та дали ім'я, проте як це подіє на нічниць та Полудниць? – здивовано запитав Жваник.

– От телепень, і як ти тільки вижив з такою дірявою пам'яттю? – саркастично запитала жінка поглядаючи на нечисть, які звужували їхнє коло. – Якщо подарувати щось Полудницям, то вони відступлять. То ж дістань щось зі своєї торби та кинь перед ними. – Нічниця кинулася на Делін та простягнула свої кігті вперед, щоб схопити її, проте жінка відрізала руку мечем, а потім промовила заклинання й ті почали розчинятися. Проте, Полудниці все ще стояли на місці. – Хутчіше, кинь будь-яку річ Полудницям! – Жваник дістав із торби всі речі які були: хрестики, перо, клубки та кинув їм під ноги прокричавши:

– Прийміть дарунки від нас! – Полудниці спинилися та піднявши речі з землі взяли їх до рук та розчинилися залишивши після себе згорілі сліди на траві.

Жваник повернувся до Делін та широко посміхнувся.

– Ти бачила, як я їх розкидував? Визнай, це було неймовірно. – посміхаючись сказав Жваник танцюючи бровами від задоволення.

– Ти хоробро впорався із наспівуванням хвалебних од до себе. – з насмішкою сказала Делін ховаючи свої мечі за спину.

– Та годі тобі! За десять років, хоча б раз можна визнати, що у мене добре виходить? Жваник, тримай меч рівніше. Жванику, чому ти відпочиваєш, дві хвилини для відпочинку після бою, то забагато. Жванику то, Жванику це. – кривлячи голос Делін обурювався чоловік. – Жваник, якого чорта ти одягнув мою білизну на голову? – чоловік зупинився задумавшись. – Гаразд, визнаю, то був перебір. Проте, щодо іншого я викладався на всю! Інколи мені здається, що ти не здатна похвалити, бо не знаєш значення цього слова.

– Ти закінчив? – сказала жінка, проте її обличчя все так само лишалося незмінно байдужим.

– Шкапа стара. – закотивши очі пробурмотів собі під носа Жваник.

– Ця шкапа тебе чудово чує і може надерти твою кістляву дупу так, що забудеш як матір рідну звати. – Делін розвернулася до чоловіка, який нахилився рачки шукаючи свій кинджал та дала йому копняка по п'ятій точці, що той клюнув носом у калюжу.

Жваник піднявся на ноги кричачи лайки в бік Делін.

– Тихо! Я щось чую. – жінка зосередилася та зрозуміла, що хтось намагається зв'язатися з нею через магічне татуювання. – Прийшов час покинути це місце. – серйозно промовила вона повернувшись до чоловіка.

– Чому? – вигнувши руді брови від подиву запитав він.

– Жриця викликає всіх воїнів Ордену. Щось сталося, інакше б вона не використовувала заклинання поклику через моє татуювання. – обличчя Жваника змінилося, чомусь зараз у нього з'явилося неприємне передчуття, яке наростало ще більше, коли Делін відкрила портал. Він знає, що для нього пройшло тут десять років, проте в тому вимірі, його не було лише п'ять днів. Він не знав, як друзі відреагують на нього, адже тепер він - інший.