Частина 23

Юнона не втомилася милуватися стінами фортеці, вона вперше побувала так далеко від свого селища й не звикла бачити квіти, які переплітаюся по сонячній частині стін, стелі. Вона знала де шукати Білару, це було не складно. Адже там де була ця кішка всюди чомусь розросталися квіти та ліани. Юнона зупинилася, коли почула знайомий голос у своїх думках.

– "Чи не мене шукаєш, Вісниця?" – це був жіночий голос, який вона чула, коли прибула до фортеці. 

– Хто тут? – у відповідь була тільки тиша. Юнона почула шелест з кімнати, яка була прямо по коридору, тому попрямувала туди. – Є хто-небудь? – дівчина зазирнула за відчинені двері, проте нікого не побачила. Ця кімната теж була незвична, зі стелі росли ліани, які слугували для гарних, різнобарвних квітів горщиками. Сильний протяг змусив дівчину обернутися. Двері, які вели на подвір'я широко розчинилися похитуючи барвінок, який спадав шторою до підлоги.

– "Ходи, не бійся.", – Юнона знову почула її. Вона вийшла на подвір'я та побачила на дворі дівчину з довгим, білосніжним волоссям, в які були заплетені сині з жовтою серединою квіти. Голе тіло прикривала прозора, фіолетового відтінку пелюстка - яка була наче накидка. Коли дівчина обернулася до Юнони, то вона побачила її очі - сині, як грозове небо, а на шиї висів кулон з синіми та жовтими камінцями. Такий кулон вона бачила у Білари.

– Я бачила цей кулон. – тишу обірвала Юнона та підійшла до дівчини ближче. – Звідки він у тебе? 

– Допитлива. Це добре. – вона проігнорувала питання Юнони, дівчина повернулася до неї спиною та торкнулася рукою до зів'ялих троянд, які відразу почали "оживати". – Бачу, що ти не впізнала мене, проте ми зустрічалися з тобою. Я - Білара, Жриця Великої Богині-Матері.

– Богині природи? – вигукнула задоволено Юнона. – То ось чому у твоїй кімнаті багато квітів. В моїй, теж є, проте не так багато. Хоча мама говорить, що їх занадто. 

– Знаєш звідки відьми та відьмаки черпають магію? – Білара повернулася до дівчини, проте по виразу її обличчя зрозуміла, що відповідь "Ні". – Зі своїх стихій. Чаклуни можуть черпати силу тільки з однієї стихії - якою володіють. Їх всього чотири: земля, вогонь, вода та повітря. Якщо чаклун знаходяться з чужою стихією, то їхні сили значно зменшуються. Проте, найсильніший ті, хто черпає силу з природи, бо вона всюди. – вона підійшла ближче до Юнони. – І ти з найсильніших, тому тобі загрожує небезпека й всі твої друзі та близькі теж успадкують цю небезпеку разом з тобою, доки ти з ними. Опанувати таку силу, яка заточена в тобі потребує неабияких вмінь та терпіння. І потребує найголовнішого - часу, якого в нас немає.

– Ратибор допомагає мені опанувати силу, ще не все втрачено.

– Він відчув, що твоя магія дуже сильна, проте навіть він не має уявлення на скільки. Він не зможе навчити тебе того, що йому самому невідоме та непідвладне. А я знаю. Якщо ти опануєш таку силу, то отримаєш найсвітлішу магію, яку не затьмить навіть Бог Темряви. Він Бог, тому черпає силу з іншого - з темряви. І якщо ти не опануєш свою силу до вісімнадцятиріччя, то тебе заполонить темна магія, яка стане живленням для Морока. Сподіваюся не варто пояснювати, до чого це приведе? – Білара дивилася за обличчям Юнони, яке покрилося сумом.

– Навіщо ти розповідаєш мені це? – дівчина дивилася на Білару, чекаючи на відповідь.

– Хочу, щоб ти знала, яка відповідальність на тобі, перш ніж ти станеш моєю ученицею. Адже, я не буду тебе шкодувати. У нас замало часу, я не бажаю, щоб ти літала в хмарах думаючи, що маєш час на друзів, відпочинок та на себе. На кону стоїть забагато і якщо ти готова, то вирушаємо через портал зі мною. Якщо погодишся - шляху назад не буде, доки не завершимо почате. – Юнона стояла навпроти дівчини та дивилася на портал, який відчинила Білара змахнувши рукою. – Вирішуй. – після чого вона ступила за портал.

– "Пробачте, друзі. Я мушу" – і ступила за Біларою слідом, після чого портал закрився розносячи листя повсюди.

Вони перемістилися до зеленої галявини, біля якого спадав водоспад. Все було зелене, а навколо були гарні фруктові дерева. Юнона з цікавістю на все поглядала, проте старалася не розсіювати увагу.

– Де ми? 

– В іншому вимірі, тут час йде інакше. Для нас тут минуть роки, а для твоїх друзів мине місяць. Ми повернемося до дня злиття Сонця та Місяця.

– Хіба я не стану небезпечною тут, коли мені виповниться вісімнадцять? – здивовано запитала Юнона.

– Ні, бо ти народилася в іншому вимірі, а не в цьому. Тому, доки тобі не виповниться вісімнадцять у твоєму вимірі - нам немає про що турбуватися. А зараз почнімо. Не має часу на зайві балачки.

********************************************************