Частина 21

Лонсер. Пошуки марних сподівань.
– Чому так довго?! – Вдяна підійшла ближче до могили, де її підлеглі копали. – Пішли геть! Вам нічого не можна доручити, нікчеми! – відьма закрила очі та підняла долоні угору збираючи енергію в руках. Навколо неї закружляв чорний та червоний дим. Вона направила магію на могилу, через що яма стала ще глибшою. Вдяна зупинилася лише після того, коли зрозуміла, що могила порожня. – Якого біса? – вона не могла збагнути, як це сталося, адже коли Делін одягла перстень, то відьма побачила місце, де вона заховала чашу. Проте, зараз ця могила була порожньою. Вдяна закричала від гніву, від чого всі навколо закрили вуха від болю та попадали на коліна й змогли піднятися лише коли звуки стихли. – Кляті "Змії"! Вони точно до цього причетні або... – відьма не договорила, вона відчула магію поблизу себе й зрозуміла, що вони не самі.
– Будеш й далі ховатися чи наберешся сміливості показатися, Гунаре? – вона повернулася до місця, де відчула магію. Повітря розсікла чорна енергія, яка утворила двері, з них вийшли Гунар та Дода. – Яка приємна зустріч, сестро. – вона сказала це саркастично, вискаливши посмішку на обличчі.
– Бачу твої пошуки не дали бажаного результату. – Гунар підійшов зі своєю супутницею ближче до Вдяни.
– Твій план також не дав бажаного для тебе результату чи не так? – вона відвернулася від непроханих гостей та присіла навшпиньки зазираючи у пусту, глибоку яму, де колись була могила Яри. – Нас обвели навколо пальця, й доки ми зараз займаємося тут дурнею - "Змії" переховали чашу й скоріш за все вже готують план, як завадити звільненню Бога темряви. – Вдяна дивилася у глибину землі та стихла на деякий час розмірковуючи подальші дії. Вона підвелася та повернулася до Гунара, який стояв позаду неї разом із Додою. – Орден зараз згуртований, як ніколи, а ми цапаємося як пси, повторюючи помилки наших попередників. – відьма скорчила гримасу виказуючи незадоволення всім, що відбувається.
– До чого ти хилиш? – Гунар прищулився спостерігаючи за Вдяною.
– У нас одна ціль, а діємо порізно. Буде розумно об'єднати свої зусилля та навідатися до старих "друзів". Впевнена, що прагнеш помститися за втрачену гідність та око. І я зараз пропоную таку нагоду.
– Ти збожеволіла? Йти в лого ворогів, де вони знають кожний листик дурість. Я добре запам'ятав цей урок.
– Минулого разу ти був один. – Вдяна підійшла так близько до Гунара, що вона відчувала гарячий подих на своєму чолі. – Я пропоную тобі союз та свою армію, майстерність, відданість та безжальність яких, не зрівняється з жодною у світі. Орден ховає чашу у себе, я впевнена у цьому. Ти ж не сподіваєшся, що вони самі з радістю піднесуть тобі на блюді чашу? – вона хижо усміхнулася та пішла до багаття, де сиділи її воїни зачепивши Гунара плечем.
 Темна ніч не дає прогледіти нічого, лише багаття освітлює табір. Вдяна сиділа в наметі нагострюючи свій кинджал. Вона провела вказівним пальцем по лезу аби перевірити настільки він гострий й на пальці залишився кровавий слід, який вона злизала язиком.
– Щось хотіла Дода? – вона продовжувала сидіти на місці не повертаючись обличчям до сестри. – Невже прийшла сказати, як сильно сумувала? – в її голосі відчувалася насмішка.
– Не дурмань себе, на світі немає жодної істоти, яка б сумувала за тобою. – вона сіла навпроти сестри, яка продовжувала гострити зброю. 
– То чого приперлася, зраднице? – вона поклала кинджал на підлогу та підняла очі на сестру, її посмішка зникла з обличчя, зараз воно виказувало тільки гнів.
– Зрадниця? Я пішла за покликом серця і .. – вона не встигла договорити.
– І куди тебе це рішення привело? Я попереджала тебе, що Гунару байдуже на твої почуття, він лише використовує тебе. Та ти чи дурна, чи простодушно-довірлива, щоб збагнути це?
– Я б не лишилася з тобою до скону. Невже тебе лякає самотність? Інакше чому тебе так дратує, що я пішла своєю дорогою? – Дода хижо усміхнулася сестрі.
– Говори навіщо прийшла, якщо вирішила язиком повітря гріти, то забирайся звідси.
– Вся твоя злоба передалася тобі від нашої матері через грудне молоко. Твій гнів наскільки закриває тобі очі, що ти втратила здатність відрізняти друга від ворога. Ти сама відштовхнула всіх від себе обравши шлях одинака, так ти й помреш - в самотності. – Вдяна вскочила на ноги та підійшла ближче до сестри дивлячись в її блакитні очі.
– Яка ж ти дурепа, Дода. Ти знаєш чому ми так ненавидимо одне одного? Чи він тобі не розповідав аби ти краще бігала за ним, як слухняний песик приносячи палицю за його велінням? – в зелених очах Вдяни збиралися темні хмари гніву. 
– Знову будеш нести дурниці, що я зрадила родину? Не напружуй себе. – вона закотила очі та хотіла вийти з намету, проте сестра схопила її за лікоть змусивши зупинитися.
– То придивись уважно, який урок я отримала довірившись Гунару. – Вдяна зняла свій кулон, який прикривав значну частину її шиї, його ширина це дозволяла. Коли вона його зняла, то на її шиї Дода побачила шрам вздовж всієї шиї, який був схожий на опік та це явно було щось інше.
– Якщо він не заслуговує твоєї довіри, то навіщо запропонувала об'єднатися? – вирвавши свою руку з хватки сестри запитала Дода.
– Ми станемо легкою поживою для Ордену по одинці. Те, що я запропонувала союз не означає, що я довіряю йому. Тим паче більше він не зможе мене вбити, я стала сильнішою за нього. Темний Володар щедро нагородив мене своєю силою за відданість.Та не забувай, що ти не маєш такої сили, щоб захиститися від Гунара й щойно він отримає своє він тебе вб'є.
– Чому ти раніше не сказала мені про це? – запитала Дода поглядаючи на шрам сестри.
– А це щось би змінило? – Дода відповіла мовчанням на це питання опустивши очі на підлогу. – Забирайся! – закричавши Вдяна жбурнула сестру чорною енергією, яку вона зібрала у долоні. Від такого поштовху Доду викинуло з намету й та впала на землю перелякано дивлячись на неї.
– Ти не використала заклинання, невже..
– Саме так. – не давши договорити сказала Вдяна та накрила намет чорним куполом через який прогледіти щось було неможливо.