Частина 20

– Я зібрала вас всіх тут, щоб обговорити важливу новину. – Бая підійшла ближче до столу, щоб бачити всіх, а за нею пройшли гості. – На жаль, наші сподівання не справдилися. Темінь, яка спала багато сторіч прослизає у наш Світ, їм стало відомо про Чашу Зеліни. З кожним днем, який наближає нас до злиття Сонця з Місяцем - Морок стає сильніше, а брама послаблюється. Ми за будь-яку ціну маємо залишити Бога Темряви ув'язненим у брамі. Навіть, якщо доведеться віддати своє життя. Якщо Морок ступить на землю, то темрява проковтне цей світ назавжди, знищуючи кожну живу істоту на своєму шляху. – Бая обійшла ліву сторону стола та повернулася до присутніх обличчям. – Чашу Зеліни необхідно повернути до нашої фортеці, щоб ми оберігали її. – та промову Баї перервала Делін:
– Я б не стала так поспішати. – жінка зробила крок вперед. – Ми переховали Чашу й воно знаходиться в надійному місці. Ніхто, окрім Клавдія не знає де вона. Буде краще, якщо ми обмежимо коло осіб, яким буде відомо про місцеперебування Чаші, щоб ворог не зміг вивідати інформацію.
– Не довіряєш нам? – вигукнув один із радників, Делін обернулася до чоловіка, на лобі якого були два шрами, а його очі свердлили її поглядом.
– Заспокойся, Ратиборе. – вставши із-за столу промовила оксамитовим голосом жінка, з чорнявим волоссям, на якому виднілася сивина. – Щось у словах Делін є тямуще. Зараз не ті часи, щоб привертати увагу при перенесенні Чаші до фортеці. Ні для кого не буде новиною, що серед нас завівся гризун. – жінка присіла назад на своє місце та продовжила. – Не так давно було вбито Хранителів, хтось непомітно пробрався у фортецю, щоб викрасти Чашу, проте їм цього не вдалося, адже її тут не було дякувати Богам. Та є одне "АЛЕ", щоб пройти наший портал необхідно промовити заклинання, отже той хто вбив Хранителів сюди пробрався з допомогою. Тому обачність зараз нам не завадить, Ратиборе.
– Кайтмани також замішані в цьому, вони напали на мене по дорозі до Чугая. Один з них питав про Чашу. Нам потрібно викурити поганця та дізнатися хто ще замішаний в цьому.
– Цілком погоджуюся. – почулося говоріння за столом.
–  Клавдій, Ратиборе та Делін - лишіться, решта вільні. – промовила Бая та присіла на вільний стілець. – Маємо ще одну незакінчену справу. Ратиборе, як ти знаєш сьогодні до нас прибула Вісниця, онука Яна. У неї неконтрольована магія й ти мусиш до її вісімнадцятиріччя, яке не за горами навчити її контролювати свою силу. Якщо темна магія візьме гору, то вважай ми самі Мороку відчинили двері у цей світ. Ти єдиний, хто спроможний виправити це. Якщо не встигнемо, вважай що ми самі повісити на наші шиї камінь та пірнули з ним у вир.
– Я зроблю все, що в моїх силах, більшого не можу обіцяти. – сказав радник та попрощавшись покинув кімнату.
– Я так розумію, що знайти щура падає на мої плечі? – хмикнувши запитала Делін.
– Ти ж розумієш, якщо Юнона не опанує свою силу до повноліття, що ми будемо вимушені зробити? Я сподіваюся на твою розсудливість. Вона схожа на Яру та вона не твоя донька, прошу не забувати цього. То ж тобі краще поки бути від неї якомога далі, я вже дала розпорядження, щоб тебе не підпускали до неї. Я не можу так ризикувати, адже бачу, як твоє материнське почуття починає виходити на зовні,
– Ви мене з кимось переплутали, Бая. Моя донька лежить мертва вже багато сторіч, а з нею я поховала свої материнські почуття. Не смійте говорити чого не знаєте! – вона вийшла з кімнати не чуючи слів Баї, яка говорила до неї. На останок Делін лише сказала, що береться за справу, після чого зникла з очей Жриці.