Частина 17

На подвір’ї, біля темного замку чулися звуки мечів. Гунар бився зі своїм воїном “Феніксом”, ця кличка приросла до нього після того, як він вибрався з палаючого будинку й лише чудом вижив. "Фенікс" був вправним воїном, тому Гунар обрав саме його для тренувань, щоб не втрачати форму. Чоловік вдарив "Фенікса", через що той впав та приклав меч до його шиї. 
– На сьогодні досить. – він прибрав зброю та розвернувшись спиною до "Фенікса" попрямував до замку, показуючи жестом аби за ним ніхто не йшов. 
Вчора йому повідомили, що всі тринадцять душ знайдені, проте ця новина мало хвилювала його. Адже, він хотів дістати чашу для Темного Лорда й не дати можливості Вдяні отримати довіру Володаря. З роздумів його вирвала Дода, яка стояла біля входу та дивилася на Гунара, що прямував до неї. 

– Чого тобі? Я тебе не викликав. – він не звертав на неї жодної уваги та прямував далі по коридору до свого кабінету, а Дода йшла слідом. 

– У мене є те, що тебе зацікавить. – вона різко зупинилася ледь не зіткнувшись з його спиною. 

Він обернувся до Доди та поглянув на неї ніби на шматок бруду, який прилип до його взуття. 

– Ти проґавила дівчисько! Через тебе Лорд не довіряє мені! – він схопив її за горлянку від чого її ноги перестали торкатися підлоги. – То ж я маю сумніви, що ти маєш якусь користь для мене, Дода. – він продовжував стискати її шию сильніше. 

– Чаша. – з хрипотою в голосі промовила вона від чого Гунар послабив хватку даючи змогу говорити далі. – А якщо я скажу, що знаю де чаша? – на її обличчі з’явилася ледь помітна посмішка. 

– Та невже. – з недовірою промовив чоловік та кинув її на підлогу. – Не дуже віриться. – зі смішком продовжив він. 

– Коли я вирушила на пошуки дівчиська, то знайшла дуже цікавий лист в кайтмана. – вона підвелася на ноги та додала. – Моя сестра підіслала його. 

– І яке відношення це має до чаші?! – з роздратуванням вигукнув Гунар. 

– В листі було ще дещо. – вона зробила крок до чоловіка. – Він взяв із собою перстень Вдяни, щоб чари змусили Делін вдягти його. 

– І? – перебивши жінку запитав він. 

– Делін з Ордену, вона знає де чаша, а одягнувши перстень Верховної відьми - Вдяна змогла дізнатися, де вони її заховали. Я відіслала свого шпигуна простежити за сестрою, завтра вона вирушає до Лонсеру. – Дода дивилася на Гунара та продовжувала говорити. – в цьому селищі колись жила Делін. Отже, чаша десь там. Якщо ми вирушимо сьогодні, то Вдяна сама приведе нас до чаші. Впевнена Лорд нагородить тебе за таку знахідку. – з її обличчя не сходила хитра посмішка, вона доторкнулася долонею до його грудей. – Сподіваюся я змогла залагодити свою провину? – вона потягнулася до нього з поцілунком, проте він її відштовхнув та нічого не сказавши пішов геть залишивши Доду саму.