Частина 13

Юнона прокинулася від гучного стуку у двері. 

– Хто припхався так рано? – незадоволено пробурмотіла дівчина та піднялася з ліжка. Спустившись до низу вона побачила дивну та незвичну для неї картину. Біля печі лежала Івета вкутавшись килимком, а за столом спала Делін. Вона підійшла до дверей та відчинила їх. На порозі стояв Клавдій, по його обличчю було видно, що він чимось незадоволений. 

– Добрий ранок. – привітався корчмар та поглянув за спину дівчини. – Вона ще не прокинулася? – в голосі відчутне роздратування. Дівчина простежила за поглядом чоловіка та хмикнула. 

– Як бачиш. Зачекай тут, зараз я розбуджу її. – Юнона попрямувала до столу, на декілька секунд затримала погляд на жінці, яка сопіла в тарілку та щосили стукнула кулаком по столу. Від гучного звуку жінка здригнулася та підняла очі на джерело шуму. – Маєш кепський вигляд. – хіхікнувши тихо промовила дівчина. Делін облизнула язиком суп з ланіти, який стікав по обличчю. 

– І тобі добрий ранок. – потираючи голову, яка боліла після вчорашнього вечора.  

– Тебе чекає Клавдій на дворі. – показуючи в бік дверей промовила дівчина. 

– Дідько! – крикнула жінка та знову схопилася рукою за головою просичавши. – Як же голова тріщить. – А де Івета? Прокинулася? – оглядаючись навкруги запитала Делін. 

– Ні, спить біля печі. Судячи з усього напилися вчора ви добряче. Ворушися, тебе вже чекають. – сказала дівчина та пішла на гору. 

Жінка встала із-за столу та попрямувала до виходу. На дворі вона вирішила освіжитися холодною водою. Виходячи з будинку вона наткнулася на Клавдія. Побачивши жінку він ледь стримував сміх. 

– Господи, Делін, ти до дзеркала давно підходила. – жінка поглянула на нього так ніби готова зараз його придушити. Проте, попрямувала до відра, в якій вона побачила воду. 

– Тебе також красенем важко назвати. – кинула у відповідь корчмарю та почала вмиватися. Змивши залишки супу з обличчя та привівши себе до ладу жінка повернулася до корчмаря. 

– Я буду готова через десять хвилин. – не дочекавшись відповіді зайшла до будинку. Вона піднялася на верх до своєї кімнати та зібрала необхідні речі. Коли вона спустилася до низу, то побачила Івету, яка стояла на кухні та жадібно пила воду з келиха. 

– Вже йдеш? – побачивши Делін запитала жінка. 

– Так, не знаю коли повернуся. Та сподіваюся владнати все швидко. – підійшовши ближче вона продовжила. – Коли я повернуся, то вирушу до Лівберда та візьму Юнону з собою. Мені треба розібратися в усьому, гадаю Орден зможе пролити більше світла на все, що відбувається. Тебе чекає важка розмова з донькою, ти маєш їй все розповісти. – поглянувши в очі Іветі промовила жінка. 

– Знаю. – присівши за стіл прошепотіла вона. – Та я гадки не маю з чого почати.  

– Впевнена ти зможеш знайти потрібні слова, проте приховувати більше не можна. Ти дуже ризикувала, коли не говорила їй про силу, що передав їй дідусь. Невже він тобі не розповідав настільки це небезпечно? – сівши навпроти Івети запитала Делін. 

– Ти про що? – розкривши від подиву очі вигукнула мати. 

– Коли воїн Ордену передає силу, то наступник має бути під наглядом деякий час, щоб навчився контролювати свою силу. Якщо власник сили не контролює магію, то згодом магія почне контролювати її власника і темна сила візьме гору. Про наслідки такого можна лише здогадуватися. Якщо ти говориш правду і твій батько дійсно був Вісником, то це дуже велика сила, яку вчаться контролювати роками. Юноні тепер доведеться дуже важко, бо якщо до свого вісімнадцятиріччя вона не навчиться нею володіти, то її поглине темна сила. І нічим добрим це не скінчиться. Коли ми були в Чугая я чула, як Юнона уві сні промовляла заклинання. Я його вже чула, це заклинання до Морока. У нас обмаль часу, здається темна сила в ній прокинулася і вона прагне вивільнитися. 

– Що я накоїла? – опустивши очі на стіл прошепотіла Івета. 

– Заспокойся, минуле не змінити. Тому не затягуй з розмовою. А коли я повернуся, то відведу її туди, де їй зможуть допомогти. – Делін почула скрип, а коли обернулася, то побачила Юнону, яка стояла на сходах вся бліда. 

– Бачу, що ти не позбулася звички підслуховувати. – помотавши головою сказала жінка. 

– Як ти могла приховувати це від мене? – спустившись на одну сходинку промовила дівчина. – Ти все життя говорила, щоб я не звертала уваги на балачки дідуся. Ти знала, що він замінив мені батька після його смерті. Як ти могла брехати мені в очі? А тепер я ще й можу нести загрозу для інших? Я ніколи тобі цього не пробачу! – в очах дівчини була злість та небажання слухати матір. 

– Я хотіла захистити тебе. – Івета встала та підійшла ближче до Юнони, проте дівчина зробила крок назад. – Я мала сказати тобі, та хотіла вберегти від такої долі. Пробач. 

– Пробач? Не тобі вирішувати мою долю! Як мені тепер жити з цим знаючи, що я можу принести скільки лиха? Ти настільки боїшся лишитися самою, що зробила все аби я нічого не дізналася? Ти розбила мені серце, мамо. – прошепотіла останні слова та знову зробила крок назад. – Що ти ще приховуєш від мене? Можливо, все що ти говорила брехня?! – після цих слів Івета ледве стримуючи порив сліз підійшла до столу та сіла. 

– Присядь. Є ще дещо, що ти маєш знати. – промовила жінка показуючи на вільний стілець. Юнона недовірливо глянула на матір, проте послухалась та присіла навпроти.