Частина 8

Клавдія перервав скрип дверей, він обернувся та побачив перед собою жінку, з довгим світлим волоссям, її чорна сукня була аж додолу, а на плечах накинута біла хустина. Її обличчя видавало схвильованість, а очі страх. 

– Я можу з тобою поговорити? – з хрипом в голосі промовила жінка, а потім повернулася до Жваника та продовжила. – На одинці.. 

Клавдій повернувся до парубка та поглядом вказав на двері натякаючи залишити їх на самоті. Хлопчина не сперечаючись вийшов з корчми. 

– Івета, що сталося? Ти сама не своя. – підійшовши ближче до жінки запитав Клавдій. 

– Юнона... – стримуючи порив сліз, який підступав до очей промовила жінка. – Вона вже декілька днів не з’являється вдома. Я впевнена, що вона пішла шукати Орисю, проте ніхто не бачив коли вона покинула селище. Я сказала, щоб вона сиділа вдома та Юнона не послухала. Я розпитала всіх селян, але все марно. Я вже не знаю куди мені податися, не можу зімкнути очей. А раптом з нею щось сталося і... – сльози полилися по її ланітах, хоч жінка старалася їх стримувати. – Вона ніколи не виходила за межі Синевиру, а раптом вона заблукала і тепер десь сама, безпомічна. Це я винна, про що я тільки думала, коли сподівалася, що вона зможе залишитися осторонь. 

Клавдій підійшов до Івети, міцно обняв її та тихо промовив: 

– Все буде добре, чуєш? Зберігай спокій, паніка не радник здоровому глузду. Обіцяю, що з нею все буде добре. Я пошукаю її, щойно закінчу одну справу. Гаразд? А ти повертайся додому та відпочинь. Без сил ти точно нічим не допоможеш, а після сну, можливо, зможеш мислити ясніше. 

– Так, ти маєш рацію. Незвіданість заважає тверезо мислити. – вивільнившись з міцних обіймів чоловіка Івета відсторонилася та направилася до виходу. – Дякую, Клавдій. – Зачинивши за собою двері жінка пішла лишивши корчмаря на самоті. 

– “Делін мала повернутися ще вчора. Щось тут не так, сподіваюся, що все не так погано, як виглядає. Якщо Юнону також викрали, як Орисю, то все набагато гірше, ніж ми уявляли. Треба негайно покінчити з Нічницею. Всі проблеми вирішувати необхідно по черзі. Якщо цю потвору не заточити до пекла, то проблем тільки побільшає.” 

Жваник влетів в корчму, весь червоний та тяжко дихав. 

– Дістав. – ледве вичавив з себе парубок. 

– Що? – не розуміючи про що говорить хлопчина перепитав корчмар. 

– Квіти дістав. Що далі? – підійшовши до столу та поклавши рослини на стіл пробурмотів хлопець. 

– Ти вже допоміг, тому на сьогодні ти вільний. – сказав Клавдій даючи зрозуміти, що це не обговорюється. 

– Ми так не домовлялися! – обурено відповів Жваник. 

Корчмар потираючи перенісся заплющив очі. 

– Ти справді ідіот, чи лише видаєш себе за нього? Ти будеш лише заважати, невже ти не розумієш, що це не якась гра?! Якщо я візьму тебе з собою, то не зможу постійно відриватися, щоб рятувати твою шкуру. 

– Я не прошу мене захищати й чудово розумію на що йду. Не тобі вирішувати, як мені жити та що робити. Я можу розповісти все старості Ніло. То ж тобі краще взяти мене з собою! 

– Потім не говори, що я тебе не попереджав. – Клавдій вирішив взяти Жваника із собою, бо якщо парубок розбазікає старості про це, то корчмаря виженуть з Ордену за те що привернув до себе зайву увагу, а провалів там не терплять. – Зустрінемося тут о півночі, я тим часом підготую все для ритуалу. Сьогодні повідомимо, що корчма не працює. Щоб не виникло зайвих питань скажемо, що через зникнення Орисі краще не влаштовувати гульні для їхньої безпеки. 

– І як ми знайдемо Нічницю, вона ж не прийде з власної волі, щоб її загнали в пекло навічно. – в голосі хлопця відчувалася іронія. 

– Це залиш мені. Є те, що змусить її явитися до нас. – відповів корчмар та направився до книг із заклинаннями. 

– Будь по-твоєму. – сказав Жваник та пішов геть. 

Час пролетів непомітно, була майже північ. Жваник стояв біля корчми оглядаючись на всі боки в надії побачити Клавдія. Проте, чекати довго не довелося, корчмар виднівся в полі зору хлопця. Він ніс невелику торбину, а під рукою була книга. 

– Ну нарешті, я зачекався! – видихнув парубок. – Що тепер? 

– Не галасуй ти так. – шикнув чоловік. – Ходімо в середину там і розповім. 

Клавдій взяв книгу та почав малювати  на підлозі коло, а навколо нього руни. Розставивши свічки по всьому радіусі чоловік сказав Жванику передати шавлій та ехінацею. 

– Навіщо тобі це? – вигнувши від подиву брови запитав парубок. 

– Запах цих трав подобається Нічниці, якщо вона ще в нашому селищі, то неодмінно з’явиться. Тому не став зайвих питань, у нас немає на це часу. – сказав корчмар та продовжив переглядати книгу.