Частина 7

Клавдій другий день поспіль перечитує книги заклинань, які він взяв із собою рік тому вирушаючи у Синевир. Орден відправив його до селища, щойно Вісниця помітила в цих місцях скупчення темної магії. Чоловік мав вжитися у роль корчмаря, який переїхав до Синевиру, щоб почати нове життя. Він мав відстежувати частоту проявлень нечисті та мав знищувати її не видавши себе. Проте декілька тижнів тому в селищі сталося дещо жахливе і Клавдій не встиг вчасно зреагувати, через що померла дитина, а її мати збожеволіла. Всі в селищі гадки не мали, що це Нічниця, окрім Клавдія. Жителі вважали, що невинне дитя задушила жінка-вбивця, тому з недовірою поглядали на всіх незнайомців. Коли Делін повідомила, що на шляху до селища натрапила на Нічницю, то корчмар нажахався, адже мав надію, що нечисть не повернеться. Одного вечора, Клавдій прокрався в будинок Лоли, щойно довідався, що дитина спить погано ночами. Він поклав у колиску голки та металеві предмети, адже Нічниці бояться металу. Проте, це не зупинило нечисть. Клавдій довго не міг збагнути, як так могло статися, що це не подіяло, адже він також дав матері любисток та м’яту, сказав, що це допоможе дитині заснути ввечері й злі сни не будуть турбувати, проте корчмар знав, що ці трави відлякують Нічниць і довго задавав собі питання чому це не спрацювало. Та лист від “Змії” розвіяв всі його питання та і розповідь Делін про збільшення сили нечисті відповіло на низку його питань, окрім одного. Його мучило сумління, адже знаючи цю інформацію раніше, можливо, він зміг би допомогти Лолі та її нехрещеній дитині. Нічниця задушила дитя, а мати збожеволіла, тому розповіді пані Лоли про те, що вона бачила страхітливу жінку, яка сиділа над колискою її дитини сприйняли за шоковий стан. Їй ніхто не повірив, що вона заклякла та не могла підійти до колиски, коли те страховисько сиділо над дитиною. Жителі переконані, що вона втратила здоровий глузд, тому не розуміє, кого бачила насправді. Думки Клавдія перервав Жваник: 

– Що читаєш? – з блиском в очах запитав хлопчина. Він завжди був допитливим, через що часто ліз туди, куди не слідувало. Так і цього разу, побачивши, що Клавдій сидить за столиком та завзято перегортує сторінки книг, не зміг не поцікавитися.  

– Пусте, тобі навряд чи сподобається ця книга. – проте Клавдій бачить, що його відповідь не задовольнила Жваника, тільки ще більше розбурхало допитливість. 

– Покажи, що там в тебе? – ніяк не міг вгамуватися хлопчина. – Я одним оком погляну, ну, будь ласка. – Чим більше Клавдій відмовляв, тим більше хлопець хотів побачити книгу. І не дивно, адже її палітурка була переплетена лозою, на якій був випалений малюнок - чаша, яку лоза огортала мов би це були змії. Саме тому ця книга так привертала увагу, чоловік припускав, що хлопчина прийде пізніше, проте він помилився і тепер гадки не має як його позбутися.  

– Ти не будеш читати її. Тим більше ти не знаєш мови, якою вона написана. – проте парубок ніби все пропустив мимо вух, та намагався зазирнути, щоб підглянути. А корчмар затуляв спиною весь кругозір хлопчині. 

– Добре, вмовив. – закотивши очі здався корчмар та протягнув до парубка книгу. – Тільки обережно, вона дуже цінна для мене, мій дідусь передав у спадок незадовго до своєї смерті. – Ось тільки Клавдій не уточнив, для чого саме дідусь передав цю річ. Адже в Ордені є незмінна традиція - перед своєю смертю воїн “Змії” має передати свою силу наступнику, заклавши її у будь-який предмет, у випадку корчмаря - книга. Силу не можна передати від батька до сина чи доньки, тільки своїй найстаршій онуці або онуку - такі правила Ордену. Якщо у воїна немає спадкоємців, то сила згасала разом з його останнім подихом. Також свої здібності можна було передати тільки добровільно. Клавдій добре пам’ятає, як книга його ніби манила до себе, як чув шепіт та бачив дивні сни, хоча коли дідусь був живий, то Клавдій не звертав на неї жодної уваги. 

– Дякую, дякую, дякую! – заметушився хлопчина та взяв книгу до рук. Він уважно розглядав кожну сторінку, а потім зупинився на одній з них. – Я бачив цю рослину біля лісу. – Жваник хотів повернути книгу в сторону корчмаря та випадково зачепив чашку з чаєм, яка розлилася на сторінку. – Пробач, я зараз все витру.  

– Віддай! Так і знав, що як завжди клопоту наробиш! –  прогарчав чоловік та вихопив книгу з рук парубка. Зіниці чоловіка розширилися від здивування, адже на сторінці, з якої стікали краплі чаю знаходилося заклинання, яке могло заточити до пекла Нічницю без жодного шансу вибратися звідти. Це не те, що Клавдій шукав, проте йому дуже хотілося залагодити свою провину, яку він відчував. Оскільки через нестачу знань він не зміг зупинити нечисть, яка згубила невинне життя та занапастило матір малюка. Адже “Змії” саме для цього відправили його сюди та він не впорався. Хоча глибоко в душі розумів, що на той момент він зробив все, що було йому під силу. Від емоцій, які його переповнювали корчмар не помітив, що сказав вголос: 

– Це допоможе заточити Нічницю! – він зрозумів, що сказав це не подумки, адже Жваник стояв на нього вигнувши питально брову та кліпав своїми очима, очікуючи пояснень. 

– Що ти сказав щойно? – тремтячим голосом запитав хлопчина, ніби побоюючись відповіді, яку він скоріш за все не був готовий почути. – Нічницю? Ти про що говориш? – парубок не відступав, його це збило з пантелику та цікавість переважала, тому парубок продовжував наполягати. – До чого тут Нічниця? Це ж просто легенди.