Частина 6

– Темний Лорде! – пролунав голос чоловіка, який стояв  в кутку кімнати. Його голос був впевнений та дужий. Кімната освітлювалася факелами, проте це не розвіювало її похмурості, яку підкреслювали кам’яні, сірі стіни. Чоловік стояв біля столу, на якому стояли свічки та хаотично лежали якісь документи. Він був одягнений у бордовий каптан, на манжетах перепліталися чорні візерунки. Його темне, довге волосся зачесане назад спадало йому на плечі, борода підкреслювала його хмурі риси обличчя. Ліве око було закрите бордовою пов’язкою, на якій був вишитий чорний символ - перевернутий трикутник, а в середині хрест. 

– Ми знайшли шість невинних душ. До злиття Сонця та Місяця ми відшукаємо решту. – продовжив чоловік. 

По стінах промайнула тінь, декілька факелів загаснули від протягу, який пройшовся по кімнаті. 

За спиною чоловіка відчувся холод, до нього пронісся голос, який прорізався у вуха немов би зміїний шепіт. 

– Бовдур! Дівчисько втекло через недбалість твоїх посіпак. – Голос тіні пролунав на всю кімнату відбиваючись відлунням. – Я передбачив, що ти не впораєшся з цією легкою справою, тому пошук чаші я доручив Вдяні. На відміну від тебе, вона мене ще не підводила. 

– Темний Лорде, я знайду всі душі до злиття Сонця й Місяця. За недбалість мої слуги заплатять своїм життям. Присягаюсь Вам, мій Лорде. – чоловік став на одне коліно опустивши голову та вдарив себе по грудях. – Більше я не підведу Вас. 

– Інакше й бути не може. – сказала тінь розчинившись в кімнаті. 

Він підвівся з коліна та завівши руки за спину підійшов ближче до столу. В його диханні відчувався гнів, через що гримаса зморщилася. Він схопив в руки свічник та кинув в стіну закричавши: 

– Варта! 

В кімнату зайшли два статних чоловіки, на яких були чорні костюми покриті металевою бронею, один з них зняв металевий шолом. Його обличчя було спотворене, все у шрамах та опіках.  

– Ви кликали, пане? – промовив він та зробив крок вперед. 

Гунар обернувся на звук, що доходив позаду та озлоблено глянув на нього, котрий стояв чекаючи, що скаже господар. 

– А ти ще когось тут бачиш, йолопе?! – після цих слів він повернувся до столу взявши мисливський ніж та почав крутити у своїх руках. – Передай Доді вістку... Завтра на світанку я вирушу до неї, перевірю як вона веде справи. До мене дійшли деякі чутки, хочу особисто перевірити. Якщо те, що я почув є правдою, то вона відповість за провал своєю головою. – Гунар обернувся та кинув ніж в бік чоловіків, який пройшовся поряд та влучив у щура, який впав позаду них знерухомлено. 

– Як скажете, ми зараз же вирушимо. – уклонившись варта покинула кімнату.  

Гунар підійшов до вікна спостерігаючи як заходить Сонце та міцно стиснув кулаки. Його бентежило та злило, що він розчарував Лорда. В його думках пробіглися побоювання: 

– “Якщо я не виправдаю очікування Темного Лорда, то я стану йому не потрібним. Сила, яку він пообіцяв за відданість необхідна мені, щоб знищити клятих жриць, через яких я втратив своє око та частину магії! Вони поплатяться за все! Вони благатимуть мене про смерть!” – на обличчі чоловіка з’явилася зла усмішка, яка не обіцяла нічого доброго. Думка про помсту зігрівала його темну душу, від чого назовні вирвався зловісний сміх, який відлунням заполонив всю кімнату. 

Юнона міцно тримала у своїх обіймах Орисю, ніби боялася, що відпустивши вона зникне як міраж. 

– Годі, задушиш. – вириваючись з обіймів подруги лагідно промовила Орися. – Що ти тут робиш? 

– Це я маю тебе спитати. Ходімо в середину, познайомлю тебе з деким. – взявши подругу під руку дівчина завела її в землянку, а слідом вскочив Чест, ледь не збивши з ніг дівчат. 

Чугай нагодував дівчину та напоїв заспокійливим чаєм. Вона розповіла, як біля яру чекаючи на Меланіну до неї вискочив якийсь звір з червоними очима, який нагадував своїм виглядом собаку, проте був великий, як кінь. Від погляду звіра дівчина не могла поворухнутися, а потім зомліла і прокинулася вже у печері з мішковиною на голові. Дівчина розповіла все, що вона чула в печері, та як втекла, доки вартові покинули свій пост. 

– Я бігла по лісу, доки не впала та втратила свідомість. Прокинулась від того, що мені стало лоскітно. Цей звір нюхав мене. – обернувшись до Честа промовила Орися. – Спочатку я злякалася, адже подумала, що той звір, який мене викрав погнався за мною. Та цей на мене дивився своїми голубими очима і лише виляв хвостом, а не гарчав, як те страхопудало. Потім він потягнувся своєю мордою до мене, я вже налякалася і подумала, що з’їсти мене надумав, проте він почав облизувати моє обличчя. Мабуть, хотів заспокоїти мене. Він почав тягти мене за поділ сукні я встала та пішла за ним, адже хотіла забратися якомога далі від тої печери, де мене утримували. І привів мене сюди.  

– Отже, я мала рацію, щодо гончих. – промовила Делін. – Що ж, тоді я знаю, як відлякати їх від вашого селища. Завтра на світанку ми вирушимо в Синевир, твої рідні за тебе, мабуть, дуже хвилюються. Нічого не розповідай їм про те, що чула в печері. Не можна наражати їх на небезпеку цими знаннями. Тепер нам відомо їхні цілі, це дає нам невелику перевагу. Я вирушу в Лівберд щойно закінчу з гончими.