Частина 5

Делін розплющила очі та побачила перед собою золотоволосу дівчину із зеленими очима - це була Юнона, яка сиділа поряд.  

– Я що в пеклі? – встаючи промовила вона. 

– Рада, що тобі краще. – промовила дівчина. – Думала ти вже не одужаєш.

– Як бачиш мене не легко спекатись. – відповіла Делін. 

– Неможливо. – відповіла Юнона. 

– Ти про що? – здивовано запитала вона піднявши свої брови та потім хмикнула. – Чугай розповів чи не так? 

– Я не знала, що “Змії” безсмертні. – сказала дівчина встаючи з ліжка. 

Делін сиділа на краю постелі дивлячись на підлогу. Вона намагалася встати та біль їй завадив, тому вона продовжила сидіти. 

– Я єдина, кому так не пощастило. – промовила вона до Юнони. 

– Чому ж не пощастило? – здивовано запитала дівчина. 

– А що в цьому доброго?! – підвищеним тоном промовила вона. – Я мала померти від старості ще багато сторіч тому, а замість цього змушена жити вічно! Що в цьому прекрасного? Можливо, прекрасно спостерігати, як твої друзі старіють та помирають?! Чи можливо прекрасно знати, що ти ніколи не зможеш покохати нікого, бо вони також одного дня помруть і все, що ти можеш - тільки спостерігати! Ти нічого не знаєш про мене, і не зможеш збагнути як це жахливо! Вічність - моє прокляття і я не бачу в цьому везіння... 

Після цих слів Юнона жалісно поглянула на неї, ніби щойно зрозуміла, що її слова стали болісним спогадом для Делін. Про який дівчина не наважилася запитати. 

– Чого галасуєте? – зайшовши у землянку з кошиком трав та грибів запитав Чугай. 

Юнона нічого не сказавши вийшла з оселі. 

– Що з нею? – промовив Чугай до Делін. 

– Не витримала гіркої правди. – відказала вона у відповідь до старця. 

– В неї лише добрі наміри, не гоже так було зривати свій гнів.  – промовив мольфар. 

– Вона лізе не у свої справи, і це дратує. – відповіла Делін. 

– Мене ти не обдуриш. Вона схожа на Яру і це розбиває твоє серце, коли ти дивишся на неї. Та хіба вона винна в цьому? Не відштовхуй її, дозволь їй бути твоїм другом та зробити твоє життя не таким отруйним. – промовив старець даючи трав’яний напій. – Випий, полегшає. 

Вона взяла напій та поставила на стіл, який стояв поряд з ліжком. 
– Мені треба Розилія, щоб стримати нечисть від Синевиру, доки ми з Клавдієм не вистежимо їхнє лігво. Нещодавно в селищі зникла дівчина. Я думаю, що це відьми відправили своїх гончих. Проте не можу збагнути навіщо їм викрадати людей. Староста селища говорив, що останні викрадення траплялися шістдесят років тому. Біля лісу були знайдені сліди, не людські та не схожі на сліди звіра. 

– Кожні шістдесят років проходить злиття Сонця та Місяця. Відьми багато років намагалися знайти спосіб відкрити браму, щоб звільнити Морока. Та коли вони знаходили тринадцять душ, то двері до темряви все одно не вдавалося відчинити. Немає чого хвилюватися, доки їм не відомо про чашу Зеліни. Бо тільки з чашею брама відчиниться. – відповів Чугай. 

– Кайтман питав про чашу. Отже, їм відомо і вони почали її пошуки. – сказала Делін. – Та як вони дізналися, де мене шукати? 

– Десь завівся щур. – промовив мольфар. 

– Лише дві людини знали, що я йшла до тебе. Клавдій ніколи б не зрадив, Юнона теж не могла, вона була зі мною всю дорогу. Якби вони були зрадниками, то Чест відчув би запах чорної магії, якою вони просмерділися б.  

– Можливо, зрадник хтось з Ордену. Лист, який приніс мені Чест я прочитав. Хранителів не легко вбити, тобі це відомо. Хтось з Ордену пристав на сторону темряви. Треба вияснити хто це, доки не сталося більшого лиха. 

– Я в Синевирі за дорученням Верховних жриць, доки я не виконаю справу не можу повертатися. – відповіла Делін. – Я передам їм листа. 

– Ні. Якщо лист перехопить зрадник, то добром це не скінчиться. Необхідно, щоб ти повідомила жриць особисто. – відповів Чугай. 

– Для початку необхідно розібратися з гончими, які викрадають людей для відьом, а потім я вирушу в Лівберд. – відповіла вона. – У тебе є Розилія чи як? 

– Є дещо краще. – посміхаючись промовив мольфар. 

Чугай направився до полиці з травами, зібрав все у мішечок та протягнув до Делін: 

– Тут я поклав суміш трав. Впевнений, ти знаєш, що з цим робити.  

– За чотириста років вивчила. – відповіла вона та встала з ліжка кривлячись від болю. 

Вона взяла сумку та заховала трави в середину. Позаду відчинилися двері, за якими стояла Юнона тримаючи квіти в руках: 

– Погляньте, що я знайшла. – сказала дівчина. 

Чугай підійшов ближче та взяв букет. Після чого підійшов до пічки та кинув трави у воду, яка кипіла в казанку. 

– Ви що робите? – з подивом на обличчі запитала вона. 

– Це ехінацея, вийде чудовий лікарський чай. – пробурмотів дід. 

Юнона видихнула та сіла в крісло біля вікна. 

– А де подівся Чест? – запитав Чугай.