Частина 3

Орися отямилася в дивному місці, вона сиділа на сирій підлозі, проте не могла розгледіти де вона знаходиться. На ній була накинута мішковина, яка не давала їй розгледіти місце, проте пахло там сирістю та цвіллю. З далеку розносилися чиїсь голоси. 

 – Їх тільки шість, до затемнення нам потрібно знайти ще сім душ, інакше брама не відчиниться. 

Вона не могла розгледіти жінку, що говорила, проте голос був дуже знайомий. 

– Знайти душі це половина справи, який в них сенс, якщо ми не змогли дістатися чаші Зеліни?! – хрипким та дужим голосом мовив якийсь чоловік. 

– Виконуй свою справу, а чашею займусь я. Ви навіть не уявляєте, на що здатні люди задля влади. – мовила жінка. 

– Ти впевнена, що твій підлабузник впорається з твоїм дорученням? Не варто недооцінювати “Змії”. – мовив чоловік. 

– Тебе хтось питав твоєї думки? Будь певний я знаю, що робити. Якщо твоя віра похитнулася, то можливо, варто тебе згодувати моїм псам, Зеліон?! 

– Я вірний тобі та не забувай, що “Змії” небезпечні. Нам не дістатися до них доки з ними ярчук. Навіть ти не здатна його здолати. – відповів чоловік. 

– А щодо нього не турбуйся, це не твій клопіт. – сказала жінка. 

Раптом голоси стихли. Орися почула чиїсь кроки. Мішковину різко зняли та Орися побачила двох старих жінок в чорних мантіях. 

Вона сиділа в печері, її руки та ноги були зв’язані міцно мотузками. 

– Їж, людисько! – кинувши на підлогу кусок хліба мовила жінка слабким, але зловісним голосом. 

– Віддай мій медальйон, стара нікчемо! — мовила інша жінка, яка стояла поряд. 

– Я не брала твій медальйон! – відповіла відьма. 

– А це що? – смикнувши з шиї медальйон у вигляді троянди запитала відьма. 

– Це моє! Віддай, потворо! – крикнула відьма та накинулася на неї б’ючи її руками й смикаючи за волосся. 
Відьми не зважали на дівчину, вони так захопилися бійкою, що не помітили, як в однієї з відьом надломився шматок залізного паска та впав біля Орисі. Дівчина заховала під сідниці шматок залізного паска, доки відьми не бачили. 

– Що тут коїться?! – підійшовши до відьом крикнув якийсь чоловік.  

– Вона перша почала! – крикнула одна з відьом. 

– Вона вкрала мій медальйон! – вигукнула інша та дала запотиличник відьмі, що стояла поруч. 

– Замовкніть! – вигукнув чоловік та підійшов до них ближче. 

– Вам доручили наглядати за дівчиськом, а ви замість цього байдикуєте! – схопивши за горло одну з відьом сказав чоловік. – Якщо я знову побачу, що ви не виконуєте свою роботу, то я власноруч з вас обох шкіру спущу! 
Після цих слів чоловік штовхнув відьму і та впала. Чоловік пішов, а за ним слідом пішли й відьми. 

Тим часом Юнона та Делін ніяк не могли дістатися Чугая. Вже почало темніти. 

– Може зробимо перевал? – запитала Юнона. 

– Ні, вже почало темніти, не можна зупинятися. 

– Я вже втомилася і зголодніла, нумо хоч трішки відпочинемо. – втомлено промовила Юнона. 

– Якщо ми не прибудемо до заходу сонця, то ти дізнаєшся хто ще в цьому лісі голодний, окрім нас. – повернувшись до дівчини сказала Делін. 

Юнона так втомилася, що ледве перебирала ногами. Вона зачепилася долом сукні за гілку, через що шматочок сукні відірвався. 

– Нам ще далеко? – запитала Юнона. 

– Якщо вірити мапі, то ми майже прийшли. Нам сюди. – сказала Делін повернувши стежиною, що вела ліворуч. – На мапі показано, що будинок Чугая за тим струмком. Ходімо туди. 

Перейшовши струмок дівчата нічого не знайшли. 

– Дуже дивно, будинок має стояти тут. Нічого не розумію. – промовила вона. 

Походивши навколо Делін побачила заломлену гілку, на якій був шматочок тканини. Вона взяла шматок тканини в руку та повернулася до Юнони: 

– Дідько! Ми ходимо кругами весь цей час!  

– Хіба твоя мапа не мала привести нас вірною дорогою? – запитала Юнона. 

– Мавки перекрутили нам стежки, щоб ми блукали. – відповіла Делін.

– Що ти шукаєш? – запитала дівчина. 

– Клавдій дав мені відвар, щоб відлякувати мавок. Якщо ми його вип’ємо, то чари мавок розвіються і ми побачимо справжні стежки. – відповіла вона. 

Делін висипала все, що було в сумці на землю.

– Якого біса? Має ж бути десь тут. 

– Знайшла відвар? 

– Ні... Він зник.

– Що ж нам тепер робити? Як ми виберемося звідси? – запитала Юнона. 

– Треба подумати. 

Так вона ходила годину навколо та щось бурмотіла собі під ніс.

– Є один спосіб. Я накладу чари на мапу і вона покаже, де ми справді знаходимося та виведе нас на вірну стежку. Щойно я накладу чари в жодному разі не обертайся назад. Мавки будуть намагатися збити нас з дороги, ми можемо чути голоси знайомих людей. Проте в ніякому випадку не обертайся, втямила? Якщо обернешся, то заблукаєш і станеш полонянкою чар мавок. Тримайся мене та йди за мною. Все запам’ятала? – запитала Делін.