Частина 2

Ранок видався не з легких, Делін розплющила очі та змусила себе встати з ліжка. Клавдій буде чекати у корчмі, тому вона швидко одягнулася та спустилася у вітальню. Там її зустріла Івета - мама Юнони. 

— Оо, ви вже прокинулися. Не думала, що ви рання пташка. – посміхаючись мовила мати. Сніданок буде готовий за мить, сподіваюся Ви не поспішаєте? 

— У мене є трішки часу. У вас тут всі прокидаються рано? – запитала Делін оглядаючи помешкання очима. 

— Так, проте Юнона ще спить, хоча час прокидатися. – відповіла Івета. 

— Де її кімната? Можу привітати з добрим ранком. — розпливаючись в хитрій посмішці запитала вона.

— На другому поверсі по коридору зліва. Та вона складна на підйом, тому ... — Делін вже не слухала Івету, а піднялася на другий поверх. Зайшовши в кімнату Юнони, жінка скривилася.  — “Як багато квітів, так і знала що з нею щось не так”, — подумала Делін та підійшла до ліжка. Не встигла вона стягнути ковдру з Юнони, як в кімнату забіг Чест та стрибнув на ліжко, він облизував її обличчя, проте вона накинула ковдру та продовжила сопіти. 

— “Отже, не хочеш по-доброму, що ж сама напросилася”, – подумала Делін та скинула її з ліжка. 

— Ти що здуріла? – обурено запитала Юнона.  

 В цей час Чест облизував Юнону та радісно стрибав навколо неї, пхав її носом в бік ніби подаючи знак, щоб вона підвелася. 

—  Сніданок готовий! — вигукнула Івета. 

Чест схопив дівчину за сорочку та поволік на перший поверх до столу. Делін єхидно сміючись йшла слідом. 
– Не думала, що Юнона здатна так швидко підвестись з ліжка, навіть, сніданок не охолонув, як зазвичай. – посміхаючись мовила мати. 
Не встигли дівчата приторкнутися до сніданку, як почули стукіт у двері. Івета відчинила та побачила Ніло, старосту селища. Його вираз обличчя виказував стурбованість.  

– На тобі немає обличчя, що сталося? - запитала Івета. 
Він був старостою Синевиру понад тридцять років, його знали як відважну, мудру та доброзичливу людину, який присвятив селищу своє життя аби принести спокій в їхні оселі.

Та зараз вираз обличчя Ніло видавав стурбованість та безпорадність. Вона ніколи його таким не бачила. Це дуже налякало її. Що ж такого могло статися, що навіяло страх на старосту?

– Проходьте за стіл, голодного мудрість не навідає. – сказала Івета та запросила рукою до столу. 
Ніло підійшов за стіл та сів навпроти Делін, жінка продовжила їсти, ніби не помічаючи його. Юнона сиділа поруч з нею та кидала м’ясо зі своєї тарілки ярчуку під стіл. Проте побачивши старосту,

Юнона протягла миску з галушками та мовила: 
– Пригощайтеся, щойно з печі.  

– Дякую. – промовив Ніло, проте не доторкнувся до страви. 
Івета сіла ближче до нього та запитала: 

– Скажіть, що привело Вас до нас в такий ранній час? 
Він випив келих води, який стояв на столі та промовив: 

– Орися зникла... Вона не повернулася додому після свята. В лісі були знайдені обідрані речі та 
сліди, вони не належать звіру чи людині. Лише Богу відомо, що там відбулося.  Зараз селяни занепокоєні, останній подібний випадок трапився шістдесят років тому, та тільки твій батько Ян знав, як прогнати цю істоту. Ми сподівалися, що воно більше не повернеться та сліди в лісі, на жаль, суперечать нашим сподіванням. Батько розповідав вам як це зупинити? Боюсь, якщо не знищити цю істоту, то Орися буде не останньою.

  Юнона заципініла від почутого. Адже ще вчора вона розмовляла з нею і зараз не може збагнути те, що її подруга дійсно зникла. Ніби це жахливий сон і вона ось-ось прокинеться. Та вона не прокидалася. По її шкірі промайнуло холодне повітря від цієї думки. Та роздуми перервала Івета: 
– Батько нічого не розповідав мені про це. Пам’ятаю лише історію, де він говорив, що ніби знищив Полудницю, яка ледве не вбила парубка в полі. Та я не раджу брати це до уваги, він був старим та марив. Я вважаю, що ви перехвилювалися, тому вам примарилося щось. Впевнена, що Орисю знайдуть і з нею буде все добре. 

– Я вчора говорила з нею, казала, що піде до річки з Меланіною пускати вінки. Вона також зникла? – запитала Юнона. 

– Ні, я говорив з нею нещодавно,  вона задрімала вчора та не прийшла вчасно, тому коли Меланіна прийшла на місце зустрічі, то не застала її. Походивши навкруги вона не знайшла нікого, тому подумала, що Орися повернулася додому. – сказав Ніло. 

– Не забивайте собі голову дурницями, якщо дівчина пішла десь гуляти з парубком, то я впевнена, що її скоро знайдуть. Проте не варто залякувати селян, що це ніби якась істота. Ми ж дорослі люди, маємо зберігати холодний розум, а не вірити забобонам. – сказала мати Юнони. 

 – Що ж, Івета, якщо ти не бажаєш мені вірити, то я не вправі тебе переконувати. Смачного вам. – прямуючи до виходу сказав староста. 

Делін встала із-за столу та пішла слідом. Біля дверей вона зупинилася та сказала:  
– Я буду пізно, не чекайте мене на вечерю.  

Вийшла з будинку та пішла в сторону корчми, залишивши Юнону та Івету на одинці. 

– Я піду допомагати шукати Орисю. – встаючи із-за столу промовила дівчина. 

– Ти нікуди не підеш, там і без твоєї допомоги впораються.